З цією метою були організовані банки в Барселоні (1401 р.), Валенсії (1407 р.), Неаполі (1539 р.), Венеції (1587 р.), Амстердамі (1609 р.), Гамбурзі (1619 р.) та інших містах Західної Європи. Головними їх функціями були прийом вкладів від торговців і здійснення безготівкових розрахунків між ними, а також надання кредитів повноцінними грошима. їм не були властиві такі функції, як випуск банкнот і здійснення внесків, використання яких побудовано на обігу чеків. Ці функції, як і багато інших, з’явились пізніше, але саме вони і свідчать про появу банків у повному розумінні цього поняття.
Становлення та розвиток капіталізму супроводжувались розширенням розрахунків і кредитних відносин між суб’єктами господарювання, що об’єктивно викликало необхідність їх централізації. Централізація попиту і пропозиції на кредит полегшувала для кредитора перетворення грошей у позиковий капітал, а для позичальника — задоволення попиту на кредит. Необхідність у централізації розрахунків і кредиту призвела до утворення банків.
В Англії банки виникли в XVII ст. Першими банкірами в Лондоні були міняйли, а на периферії — торговці. Ще в середньовіччя розвиток зовнішньої торгівлі, а в країнах, де поряд з королем правом карбування монет користувались і окремі феодали, також і розвиток внутрішньої торгівлі викликали необхідність обміну зливків грошових металів на монети або монети одного карбування на монети іншого карбування. Особи, які спеціалізувались на такому обміні, називались міняйлами. Як правило, це були золотих справ майстри. Ці банкіри приймали гроші на зберігання і надавали кредити. Вони практикували випуск своїх зобов’язань як додаткові джерела кредитних ресурсів і на підставі письмових розпоряджень вкладників переводили внески на рахунки їх кредиторів.
Поряд з індивідуальними банками наприкінці XVII ст. з’явились перші акціонерні банки. В XVIII ст. вони поширюються і в інших країнах. Однак у мануфактурний період розвитку капіталізму зростання кількості банків було повільним. Початок швидкому зростанню кількості банків було покладено промисловим переворотом, який викликав бурхливий розвиток капіталізму. Так, в Англії в 1750 р. периферійних банків було не більше 12, в 1790 р. — від 300 до 400, а в 1810 р. — більше 700.
На практиці в сучасних умовах функціонує велика кількість банків. Залежно від того або іншого критерію їх можна класифікувати таким чином.
За формою власності розрізняють акціонерні, неакціонерні, кооперативні, муніципальні, комунальні, державні, змішані та міждержавні (міжнародні) банки.
Акціонерні банки організовуються у формі акціонерних компаній. У сучасних умовах акціонерна форма є головною формою організації банків у промислово розвинутих країнах.
Неакціонерні банки знаходяться у власності партнерів або індивідуальних осіб.
Кооперативні банки — кредитно-фінансові інститути, що створюються товаровиробниками на ділових засадах для задоволення взаємних потреб; виникли в першій половині XIX століття. Кооперативні банки створювалися на умовах добровільного об’єднання грошових коштів фізичних та юридичних осіб. Основне завдання їх діяльності — надання кредитів та здійснення інших банківських операцій на пільгових умовах для членів банку. Широкого розвитку вони набули в Німеччині, Великобританії, Франції, !талїї, США, Японії та інших країнах. За обсягом операцій вони схожі з комерційними банками.
Муніципальні банки — різновид ощадних установ, першочергова діяльність яких зводилась до залучення заощаджень населення і виконання функцій скарбника муніципалітету. В сучасних умовах вони здійснюють практично всі види банківських операцій, а роль муніципалітетів зводиться до гарантії їх зобов’язань і призначення керівних органів. Найбільшого поширення муніципальні банки набули в Німеччині, де їх частка складає близько 40 % балансу кредитної системи країни.
» следующая страница »
1 2 3 4 5 6 78 9 10 11 12 ... 278