Операції банків із цінними паперами
1. Поняття операцій банків із цінними паперами.
2. Сутність і види інвестицій у цінні папери.
3. Основи управління інвестиціями банків у цінні папери.
4. Формування портфеля цінних паперів банку.
1. Поняття операцій банків із цінними паперами
У залежності від національного законодавства тієї чи іншої країни, історичних традицій і особливостей формування національних фондових ринків банки можуть відігравати на них різноманітну роль.
Основна теоретична і практична проблема тут полягає в тому, як розподілити ризики, що властиві звичайним «класичним» банківським операціям (депозитно-позиковим і розрахунковим), від ризиків, що виникають у зв’язку з тим, що банки беруть участь на фондовому ринку.
Світова практика знає два підходи до проблеми сполучення звичайної банківської діяльності з діяльністю на ринку цінних паперів.
Згідно з першим — банкам забороняється займатись деякими видами професійної діяльності на ринку цінних паперів (брокерською, дилерською, організатора ринку), а також повинні бути суттєво обмежені окремі види непрофесійної діяльності як інвесторів (вкладення в недержавні цінні папери крім дочірніх банківських і фінансових компаній).
Цей підхід застосовується в США, де розподіл універсальних банків на комерційні та інвестиційні на межі 30-х років XX ст. був запроваджений у відповідь на хвилю масових банкрутств банків. Причиною цих банкрутств
була надмірна активність банків із вкладання залучених коштів клієнтів у недержавні цінні папери. Сувора економічна криза і депресія призвели до масових банкрутств компаній, як наслідок — до ланцюжка банкрутств банків. Свою роль зіграла також відсутність певного державного регулювання банківської інвестиційної діяльності, в тому числі суттєвих обмежень на таку діяльність. У результаті економічної кризи ринок цінних паперів і банківська система США були настільки зруйновані, ослаблені і дискредитовані, що довелось фактично спочатку перебудовувати систему державного регулювання фінансового ринку. На цьому фоні концепція розподілу банків на комерційні та інвестиційні («Закон Гласса—Стігала») була легко прийнята і протягом декількох десятиріч з успіхом вирішила поставлену — захист коштів масових вкладників від ризиків, властивих інвестиціям у цінні папери.
Розподіл банків на комерційні та інвестиційні означає заборону комерційним банкам (які приймають вклади та депозити) здійснювати деякі непрофесійні операції з цінними паперами (інвестувати в недержавні цінні папери), які є основним джерелом ризику, а також заборона на деякі види професійної діяльності, що несуть високий ризик (наприклад, дилерську).
Протягом останнього десятиріччя в США спостерігається «розмивання» меж між інвестиційними і комерційними банками — шляхом прийняття поступових поправок у законодавство, що розширяють права комерційних банків, а також шляхом впровадження нових видів банківських операцій (особливо з похідними фінансовими інструментами), які прямо не попадають під існуючі обмеження.
Другий підхід становить собою дозвіл банкам поєднувати звичайні банківські операції з більшістю операцій на ринку цінних паперів (як професійних, так і непрофесійних). Такий підхід переважає в європейських країнах і прийнятий як основний для майбутньої об’єднаної Європи. Згідно з цим підходом обмеження ризиковості банківських інвестиційних операцій повинно здійснюватись не кардинальними заходами прямого розподілу функцій, а шляхом ведення спеціальних «вбудованих» обмежень, дестимулюючих надмірні інвестиції банків у цінні папери, шляхом належного державного контролю за банківською діяльністю, а також надмірної уваги до проблеми конфлікту інтересів при операціях на фінансових ринках.
» следующая страница »
1 ... 170 171 172 173 174 175176 177 178 179 180 ... 278