Банківська справа

Операції банків із цінними паперами

1. Поняття операцій банків із цінними паперами.

2.  Сутність і види інвестицій у цінні папери.

3.  Основи управління інвестиціями банків у цінні папери.

4.  Формування портфеля цінних паперів банку.

1.  Поняття операцій банків із цінними паперами

У залежності від національного законодавства тієї чи іншої країни, істо­ричних традицій і особливостей формування національних фондових ринків банки можуть відігравати на них різноманітну роль.

Основна теоретична і практична проблема тут полягає в тому, як роз­поділити ризики, що властиві звичайним «класичним» банківським опе­раціям (депозитно-позиковим і розрахунковим), від ризиків, що виника­ють у зв’язку з тим, що банки беруть участь на фондовому ринку.

Світова практика знає два підходи до проблеми сполучення звичайної банківської діяльності з діяльністю на ринку цінних паперів.

Згідно з першим — банкам забороняється займатись деякими видами професійної діяльності на ринку цінних паперів (брокерською, дилерсь­кою, організатора ринку), а також повинні бути суттєво обмежені окремі види непрофесійної діяльності як інвесторів (вкладення в недержавні цінні папери крім дочірніх банківських і фінансових компаній).

Цей підхід застосовується в США, де розподіл універсальних банків на комерційні та інвестиційні на межі 30-х років XX ст. був запроваджений у відповідь на хвилю масових банкрутств банків. Причиною цих банкрутств

була надмірна активність банків із вкладання залучених коштів клієнтів у недержавні цінні папери. Сувора економічна криза і депресія призвели до масових банкрутств компаній, як наслідок — до ланцюжка банкрутств банків. Свою роль зіграла також відсутність певного державного регулю­вання банківської інвестиційної діяльності, в тому числі суттєвих обме­жень на таку діяльність. У результаті економічної кризи ринок цінних па­перів і банківська система США були настільки зруйновані, ослаблені і дискредитовані, що довелось фактично спочатку перебудовувати систему державного регулювання фінансового ринку. На цьому фоні концепція розподілу банків на комерційні та інвестиційні («Закон Гласса—Стігала») була легко прийнята і протягом декількох десятиріч з успіхом вирішила поставлену — захист коштів масових вкладників від ризиків, властивих інве­стиціям у цінні папери.

Розподіл банків на комерційні та інвестиційні означає заборону комер­ційним банкам (які приймають вклади та депозити) здійснювати деякі не­професійні операції з цінними паперами (інвестувати в недержавні цінні папери), які є основним джерелом ризику, а також заборона на деякі види професійної діяльності, що несуть високий ризик (наприклад, дилерсь­ку).

Протягом останнього десятиріччя в США спостерігається «розмиван­ня» меж між інвестиційними і комерційними банками — шляхом прийнят­тя поступових поправок у законодавство, що розширяють права комер­ційних банків, а також шляхом впровадження нових видів банківських опе­рацій (особливо з похідними фінансовими інструментами), які прямо не попадають під існуючі обмеження.

Другий підхід становить собою дозвіл банкам поєднувати звичайні банківські операції з більшістю операцій на ринку цінних паперів (як про­фесійних, так і непрофесійних). Такий підхід переважає в європейських країнах і прийнятий як основний для майбутньої об’єднаної Європи. Згідно з цим підходом обмеження ризиковості банківських інвестиційних опе­рацій повинно здійснюватись не кардинальними заходами прямого роз­поділу функцій, а шляхом ведення спеціальних «вбудованих» обмежень, дестимулюючих надмірні інвестиції банків у цінні папери, шляхом належ­ного державного контролю за банківською діяльністю, а також надмірної уваги до проблеми конфлікту інтересів при операціях на фінансових рин­ках.

 

« Содержание


 ...  175  ... 


по автору: А Б В Г Д Е Ё Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я

по названию: А Б В Г Д Е Ё Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я