Вексельні операції банків
1. Сутність та класифікація векселів.
2. Вексельні позики.
3. Операції, направлені на підвищення надійності векселів.
4. Комісійні операції з векселями.
1. Сутність та класифікація векселів
Вексель є одним із найстаріших розрахункових засобів, поява якого була зумовлена необхідністю переказу грошей в інші міста, країни та оформленням відстрочки платежу при здійсненні торговельних операцій.
Перші відомості про вексель пов’язані з Стародавньою Грецією, у якій спостерігалися дуже міцні зв’язки між міняйлами в різних містах. Нестача наявних грошей, а також розуміння небезпеки тривалих подорожей призвели до того, що купець одержував розписку від одного міняйла в тому, що він одержить гроші в іншому місті у іншого, а потім за цією розпискою другий міняйло зможе повернути собі гроші у того хто видав розписку.
За своєю суттю така розписка була переказним векселем. Такі векселі широко використовувалися в Італії із середини XII до середини XVII ст., коли вона була центром господарської і фінансової діяльності. Саме тому Італія і вважається батьківщиною векселів. Якщо спочатку вексель гарантував одержання готівки в іншому місці, то пізніше він став виступати фактом обміну товару на гроші, які продавець одержував пізніше з врахуванням (відсотковий вексель) або без врахування (безвідсотковий) затримки.
Взагалі у розвитку вексельних відносин можна виділити три періоди
.
Перший період розвитку векселя можна назвати італійським, і не тільки тому що він відбувався в Італії, а й тому, що контроль над практикою застосування векселів, що проник за межі Італії, знаходився в руках італійських міняйлів-банкірів. Тому до італійського періоду відносять і наступну епоху в розвитку векселя — епоху ярмарків у Шампані (XIII ст.), Бургундії (у Ліоні), у Безансоні (ХІУ—ХУІ ст.).
Протягом італійського періоду, до кінця XVI — початку XVII ст., вексель майже цілком сформувався. Протягом чотирьох століть, шляхом довгого історичного процесу виробилися вексельні звичаї і навіть з’явився перший вексельний статут у Болоньї (1569 р.). Вексель використовувався в основному для переказу грошей, не виходячи з-під контролю італійських банкірів: ніхто не міг застосувати вексель для своїх тих чи інших цілей не звернувшись до банкіра. Останній виступав у ролі трасанта, ремітента або пред’явника, або ж в декількох з цих ролей. Але в цьому була і сприятлива сторона: вексель та правила його обігу формувались у системі єдиної банкірської техніки.
Та незважаючи на це, до кінця італійського періоду вексель ще не мав однієї важливої властивості — рухливості, тобто здатності переходити від однієї особи до іншої, змінювати своїх кредиторів. Виражена в ньому сума прикріплена до визначених осіб. До настання терміну платежу вексель залишався незмінно в тих самих руках — у пред’явника, і тільки на момент платежу, при особистій присутності і при участі всіх згодних на це осіб, міг перейти від одного боржника до іншого. Необхідну переказуваність вексель набув уже в новому періоді свого розвитку, коли став надбанням всього торгового, а потім і неторгового люду.
Новий період у розвитку векселя — це період індосаменту, спрощеної форми та своєрідного способу передачі векселя. Ареною нового періоду стала вже не Італія, а центр та північ Європи, насамперед Франція, а також Нідерланди, Німеччина та Великобританія. Перша звістка про індосамент датується початком XVII ст. Після нерішучих коливань французького законодавства, індосамент остаточно визнаний і повноправно закріплений в Ордонансі Людовика XIV (1673 р.) і майже одночасно (у 1682 р.)
— Вексельному Статуті Лейпцигу.
Індосамент визволив вексель із рук банкірів і передав його в розпорядження торговців як знаряддя торгового кредиту. Відтепер головна функція векселя — покривати платежі, відстрочені (кредитовані) при купівлі товарів, і таким чином сприяти розвитку обігу грошей (цінностей).
» следующая страница »
1 ... 130 131 132 133 134 135136 137 138 139 140 ... 278