Проте багато в чому цей показник є створеним штучно через введення державою обов' язкової біржової реєстрації експортних контрактів.
Переважна більшість біржових угод є спотовими, хоча сільгоспвиробникам конче необхідно укладання форвардних і, особливо,
ф'ючерсних угод, які гарантують суб'єкту господарювання продаж продукції за затвердженими цінами, у визначені строки і в означених обсягах.
Тобто за умори укидання ф' ючерсних угод аграрні підприємства страхують свої ризики, що пов' язані зі зміною цін на ринку, том самим підвищуючи власну конкурентоспроможність.
Причиною відсутності неспотової торгівлі є той факт, що при укладанні форвардного контракту, покупець продукції вимагає забезпечення гарантій його виконання шляхом надання постачальником (виробником) ліквідної застави. А виробник у більшості випадків надати його не в змозі.
Вирішенням цієї проблеми могло б стати законодавче визнання земель сільськогосподарського призначення, як об'єкту вільної купівлі-продажу. Тобто на поточний момент єдиним, що може селянин закласти, - це майбутній урожай. Але це, у свою чергу, вимагає страхування врожаю, процес, що дуже повільно розвивається в сучасних умовах.
Тому держава, у першу чергу, повинна сама стати активним гравцем на біржовому аграрному ринку шляхом закупівлі аграрної продукції для державних потреб і в державний резерв та реалізації державних ресурсів і державного резерву виключно через біржі. А сприяти цьому має перш за все перебудова діяльності Аграрного фонду України, наповнення його бюджету належним фінансовим ресурсом для виконання функцій регулятора на аграрному ринку.
Іншою значною проблемою сільськогосподарських виробників є фактична відсутність інфраструктури цивілізованих оптових сільськогосподарських ринків, на яких дрібні товаровиробники могли б з вигодою продавати вирощений врожай, що помітно гальмує динаміку розвитку галузі. Збутові проблеми вітчизняного сільгоспвиробника можна було б вирішити шляхом створення розгалуженої мережі оптових ринків сільськогосподарської продукції.
Так, за номінально великої кількості ринків, що реалізують дрібним оптом сільгосппродукцію (понад 350 ринків), оптова інфраструктура аграрного ринку в України практично відсутня. Винятком можна вважати оптові ринки сільськогосподарської продукції „Шувар"
(м. Львів), „Копань" (м. Херсон), ринок живої худоби „Чарівник" (Київська область).
Головними причинами існування цієї проблеми є висока квартість землі поруч із великими населеними пунктами для розміщення оптових ринків сільськогосподарської продукції, необхідність значних обсягів інвестицій і тривалий строк їх окупності та значний рівень бюрократизації процесу становлення бізнесу.
Проте, не зважаючи на зацікавленість товаровиробників, торговців, споживачів і навіть держави у створенні оптових ринків сільськогосподарської продукції, законодавча база, що визначає їх організаційно-правовий статус, а також регулює їх роботу, в країні відсутня. Існуючий проект Закону України про оптові ринки сільськогосподарської продукції, який провів у Раді понад два рики, прийнятий за основу лише у вересні 2008 року
Намагаючись хоча б тимчасово вирішити проблему активізації процесу створення оптових ринків сільськогосподарської продукції Кабінет Міністрів України прийняв своє розпорядження від 19 листопада 2008 року № 1447-р „Про схвалення Концепції Державної цільової програми створення оптових ринків сільськогосподарської продукції" [4].
Задля розв'язання проблеми створення оптових ринків запропоновано три варіанти дій, що передбачають:
- перший - надання державної підтримки, що гарантує абсолютну керованість оптових ринків органами державної влади та створює сприятливі умови для залучення кредитів і міжнародної технічної допомоги;
» следующая страница »
1 2 3 4 56 7