- створення системи форвардної торгівлі як засобу самофінансування товаровиробника з використанням оптимальної системи гарантованого виконання зобов' язань за відповідними контрактами;
- запровадження системи торгівлі деривативами (ф 'ючерсний контракт, опціон) як способу обігу майнових прав згідно з товарними біржовими угодами для впровадження механізму страхування (хеджування) цінових ризиків у майбутньому через розрахунково-клірингові установи;
- закріплення за оптовими сільськогосподарськими ринками за участю безпосередніх виробників функцій надання послуг з транспортування, складування, пакування продукції та фінансового обслуговування операторів ринку;
- фінансову участь держави на загальнодержавному і місцевому рівні у створенні мережі та інфраструктури оптових сільськогосподарських ринків;
- удосконалення транспортної інфраструктури, активізацію роботи з відновлення перевезень сільськогосподарської продукції річковим транспортом та виготовлення спеціалізованих великогабаритних автотранспортних засобів для сільськогосподарських вантажів;
- реалізацію проектів створення сільськогосподарськими товаровиробниками мережі кооперативних елеваторів, включаючи портові, за участю зернових трейдерів та держави на засадах асоційованого членства;
- надання обслуговуючим кооперативам пільгових кредитів за схемами, що застосовуються для сільськогосподарських товаровиробників;
- створення умов для формування прозорих каналів просування продукції від виробника до споживача.
Проте зазначені законодавчі документи носили практично виключно декларативний характер і не були підкріплені відповідними фінансовими ресурсами та належною організаційною роботою, через що інфраструктура аграрного ринку залишається не достатньо розвиненою, а конкурентоспроможність більшості українських сільськогосподарських підприємств - на низькому рівні.
Характерною особливістю сучасної інфраструктури українського аграрного ринку є те, що в ній виникло багато посередницьких структур -партнерів агропідприємств. Такі посередницькі фірми, як правило, не
забезпечують прийнятну ціну для виробників, при цьому маючи на ціні посередницької операції значний зиск, а агровиробники суттєво знижують свою конкурентоспроможність і втрачають значну частину прибутку.
Оскільки ціна реалізації продукції фактично є орієнтиром для створення конкурентоспроможної стратегії аграрного підприємства, то важлива роль в організації аграрного ринку належить інституціям ринкової інфраструктури, які покликані виконувати функції генераторів ринкових цін: біржам, торговим домам, аукціонам, фірмовим магазинам тощо. Ринкова інфраструктура повинна генерувати цінові сигнали як результат взаємодії попиту та пропозиції. Чим точніше ціни відображають взаємодію попиту та пропозиції, тим точнішими будуть і управлінські рішення що їх приймають суб' єкти ринкових відносин та органи державного регулювання.
Слід відзначити, що останнім часом значними обсягами зростає кількість сільськогосподарської продукції, яка продається через біржі, а великі мережі супермаркетів та переробних підприємств започатковують тісні зв' язки з агровиробниками і пропонують досить високі закупівельні ціни за продукцію належної якості. Крім того подальшого розвитку набувають агропромислові корпорації та холдинги, а великі сільськогосподарські підприємства почали приділяти належну увагу побудові системи фірмових крамниць. Найяскравішими прикладами таких субєктів господарювання є „АТБ-маркет", „ЕКО-маркет", ТМ „Ласунка", ТМ „Мушкетёр", ТОВ СП „НІБУЛОН", ТОВ „Агро-Союз", ТОВ „Агро-Овен".
Так, у 2008 році обсяг укладених біржових угод з продажу сільськогосподарської продукції склав 37,6 млрд грн. або або 58,2 відсотка від загального обсягу біржових торгів проти 1,0 млрд грн або 27,9 відсотка у 2000 році. Біржові ж продажі сільськогосподарської продукції за останні дев'ять років зросли майже в 40 разів.
» следующая страница »
1 2 3 45 6 7