Мета роботи. Дана цільова спрямованість дослідження зумовила необхідність вирішення наступних задач: виділити основні вимоги до суб'єктів аудиторської діяльності, які виконують обов'язковий аудит, в міжнародному та національному законодавстві, обґрунтувати їх доцільність та напрямки узгодження.
Викладення основного матеріалу дослідження. В економічній літературі з питань аудиту зазначається, що аудиторська організація, яка проводить обов'язкову аудиторську перевірку, має певні обов'язки:
1) обов'язкова аудиторська перевірка на відміну від перевірки за спеціальним аудиторським завданням може бути лише комплексною і охоплювати всі сфери діяльності підприємства, всі розділи та рахунки бухгалтерського обліку, всі види майна, оцінку діяльності усіх філіалів, підрозділів та представництв економічного суб'єкту;
2) обов'язкова аудиторська перевірка потребує від аудитора однозначного
висновку - чи можна та в якій мірі покладатися на інформацію у представленій фінансовій звітності;
3) при обов'язковій аудиторській перевірці необхідно дотримуватися усіх правил (стандартів) аудиту, які визначають дії аудитора в конкретних ситуаціях, що виникають при проведенні аудиту [1, с. 63].
Зміст перелічених вище обов'язків є надто загальним, але вони, на наш погляд, дають відправну точку для дослідження піднятого питання.
В економічній літературі зустрічаються і більш категоричні вимоги. Так, російський юрист Дедов Д., розглядаючи аудит не як послугу, а скоріше як функцію публічного характеру, в якості одного з заходів щодо усуненню конфлікту в сфері незалежності висуває таку вимогу: аудиторська фірма не повинна отримувати винагороду за обов'язковий аудит фінансової звітності (в контексті подальших пояснень мається на увазі - прибуток), клієнт повинен компенсувати аудиторській фірмі її витрати на проведення аудиту, оскільки основним джерелом доходів для аудиторської фірми повинні бути всі інші послуги, крім аудиту, які надаються іншим компаніям, а не клієнту з аудиту [2, с.225-226]. Таке положення, на його думку, є відповідним обмеженням діяльності аудиторів, спрямованим на захист публічних інтересів, оскільки повністю виключає конфлікт інтересів [2, с.226].
Особливістю обов'язкового аудиту на Україні є запровадження додаткових реєстрів аудиторів та аудиторських фірм, які можуть проводити відповідні аудиторські перевірки [8, 11, 12]. Надання таких повноважень Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку і Національному банку України фактично дозволяє цим органам державної влади здійснювати певний контроль якості аудиту, оскільки ними встановлюються підстави для виключення аудиторів з Реєстру, що фактично не дає останнім права здійснювати аудиторську перевірку відповідних суб'єктів.
Що стосується ведення додаткових реєстрів аудиторів, то, на наш погляд, такі процедури є абсолютно зайвими, оскільки вони не містять ніякої додаткової інформації у порівнянні з реєстром Аудиторської палати України
(АПУ). Наповнення ж останнього, який розміщений на сайті АПУ [13], не відповідає вимогам Директиви 2006/43/ЄС від 17 травня 2006 року Європейського Парламенту та Ради про обов'язковий аудит річної звітності та консолідованої звітності [3], яка містить основні вимоги до діяльності аудиторів держав - членів Європейського Співтовариства.
В Реєстрі Аудиторської палати України міститься лише така інформація, згрупована за регіонами: найменування аудиторів та аудиторських фірм, номер свідоцтва про внесення до реєстру, код ЄДРПОУ для аудиторських фірм та індивідуальний податковий номер для аудиторів - приватних підприємців, телефон. Вимоги Директиви щодо складу інформації про суб'єктів аудиторської діяльності значно ширше, зокрема, щодо аудиторських фірм до державного реєстру повинна включатися така інформація: повні імена та реєстраційні номери всіх аудиторів, які працюють на аудиторську фірму або з якими вона пов'язана як з партнерами або в інший спосіб, повні імена та юридичні адреси всіх власників та акціонерів, повні імена та юридичні адреси всіх членів адміністративного або керівного органу тощо.
» следующая страница »
1 2 34 5 6 7 8