положення якого частково чи повністю застаріли і реально не працюють. Зокрема, передбачено положення про виділення на культурні потреби 8% національного доходу, але не передбачається реальних механізмів державної підтримки недержаних культурних організацій. Через застарілість законодавчого акту не відповідають реальній економічній і суспільно-політичній ситуації чимало інших положень і понять - зокрема щодо фінансового і матеріального забезпечення закладів культури і мистецтва, щодо статусу професійного творчого працівника та інше.
Аналіз законодавчої бази в сфері культури та мистецтва було проведено науковцями Українського центру культурних досліджень в рамках підготовки Національного звіту про культурну політику України. В документі містився висновок, що в Україні присутня низька дієвість чинних законів, нерідке ігнорування їх взагалі та окремих положень зокрема, у тому числі й органами місцевого самоврядування, для яких проблеми культури та людей, що в ній працюють, часто є непріоритетними. [Див. 1] Ключовими причинами низької дієвості багатьох положень законів в культурній сфері є їх неправильне формулювання і неконкретність, а також відсутність дієвих механізмів відповідальності за порушення законодавства. Важливим також є той аспект, що на розвиток культурної сфери, окрім власних галузевих законів та нормативно-правових документів мають потужний влив також прямо не пов'язані з культурним сектором законодавчі акти в галузі податкового, трудового, бюджетного права, а також законів щодо місцевого самоврядування. Треба зазначити, що під час розробки та затвердження цих законодавчих актів не проводиться аналіз їх впливу на розвиток культури. Відсутність системної і стабільної законотворчої діяльності у сфері культури і мистецтва перешкоджають створенню розвиненої та дієвої законодавчої бази, робить неможливим впровадження таких засобів і механізмів реалізації державної політики, які б були оптимальними і змогли б забезпечити гідний розвиток галузі. Це в свою чергу призводить до ще більшого поглиблення кризових явищ, посилення негативних тенденцій в культурному розвитку суспільства.
Суттєвою проблемою, що існує в галузі культури і мистецтва досі є "залишковий принцип" її фінансування. При розподілі коштів Державного бюджету існує певна градація сфер на першочергові, а отже "головні" та так званий "залишок", який в свою чергу теж поділяється по своїй важливості залежно від частки в бюджеті. Саме до цього "залишку" і належить галузь культури і мистецтва.
Відповідно до звітностей Державного казначейства України, фінансування державного сектора сфери культури та мистецтва відбувається за рахунок коштів Державного, обласних, міських та районних бюджетів, а також за рахунок спеціальних коштів і коштів, які організації отримають від надання платних послуг. Фінансування видатків на культуру та мистецтво в загальному вигляді має наступну структуру: міські та районні бюджети - 40%, державний бюджет - 25%, обласні бюджети - 20%, платні послуги і спеціальні кошти -15%. [Див. 10].
Так, наприклад державне фінансування для більшості професійних стаціонарних сучасних українських театрів є традиційно найважливішим (8590% від загальної суми надходжень). В основному засоби від держави направляються на оплату витрат, пов'язаних з основною діяльністю організації театрального мистецтва державної форми власності, - збереження, створення, поширення, освоєння культурних цінностей, надання культурних благ споживачам. Витрати на основну діяльність театрів (зокрема, на виготовлення декорацій та костюмів для нових вистав) здебільшого покриваються за рахунок самостійно зароблених коштів [2].
Як зазначає Г.Дутчак, наприкінці 1990-х рр. почало дебатуватися питання про створення в Україні регіональних театрів замість обласних, проте це питання є дискусійним та вимагає детального обговорення з різних мистецьких параметрів.
» следующая страница »
1 2 3 4 56 7