Аналіз фактологічного матеріалу, літературних джерел, нормативно-правових документів та законодавчих актів дає змогу виявити основні аспекти розвитку сучасної соціально-культурної ситуації в Україні, яка, нажаль, характеризується погіршення матеріального стану закладів, установ та організацій сфери культури і мистецтва. Насамперед, подібна ситуація обумовлюється недосконалістю законодавчого механізму, фінансуванням з місцевих та Державного бюджету відповідних установ по так званому "залишковому принципу", зменшенням участі держави в підтримці культурної сфери у нових ринкових умовах, до яких класичним, академічним закладам пристосуватися вкрай важко, виходячи із специфіки їхньої діяльності та орієнтації на досягнення не економічних, а соціальних цілей. Таким чином, специфіка діяльності та правового поля з регулювання відносин в галузі культури і мистецтва безпосередньо пов'язана з неприбуткових характером їх виробничої діяльності, що орієнтована на досягнення не економічних, а соціальний цілей.
Поняття організацій, діяльність яких не спрямована на отримання прибутку, було впроваджене Указом Президента України від 12 серпня 1995 р. "Про пільги щодо оподаткування добровільних пожертвувань юридичних осіб". Застосування цього Указу є проблемним через відсутність однозначного визначення подібних організацій та відсутність дієвого механізму, що передбачає пільгові умови оподаткування діяльності відповідних закладів, а також меценатів.
Через зволікання у вирішенні цих питань обмеженими виявилися й можливості профільного Міністерства в залученні вітчизняних та іноземних спонсорів, а спроби недержавних мистецьких організацій існувати в умовах
вільного ринку призвели до бажання повернутися під державне "крило". Показовим є приклад київських театрів, які протягом 1992-1994 рр. майже всі або припинили існування, або перейшли в комунальне підпорядкування.
Державна політика у сфері культури залежить від історичних, суспільно-політичних, економічних аспектів розвитку держави. Основні завдання державної політики в сфері культури та мистецтва полягають у забезпеченні організаційно-економічних, фінансових та правових умов для створення, збереження і поширення культурних цінностей в суспільстві. Виконання цих завдань не може провадитися без існування відповідного нормативно-правового документу. Таким чином, існує досить велика кількість специфічних законодавчих актів конкретного спрямування, що регулюють різні сфери культури і мистецтва, серед яких: Закони України "Про бібліотеки і бібліотечну справу", "Про театри і театральну справу", "Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей", "Про охорону і використання пам'яток історії та культури", "Про музеї та музейну справу" та інші. Розробка проекту Закону України "Про культуру" ведеться з вересня 1999 р., коли відповідно до рішення Верховної Ради України було створено галузеву робочу групу з розробки проекту закону. Розроблений проект на початку липня 2000 р. був представлений на спільному засіданні Комітету з питань культури й духовності та Колегії профільного Міністерства. Під час розгляду було внесено чимало зауважень, які врахувала робоча група, і згодом було опубліковано допрацьований проект [Див. 4] Подібне явище мало великий резонанс та розгорнуло широку дискусію серед творчої громадськості, працівників галузі культури і мистецтва. Після численних доопрацювань та внесених змін проект Закону влітку 2004 р. було подано на розгляд Верховної Ради. Однак цей проект не був розглянутий Верховною Радою, а тому був відкликаний.
На сьогоднішній день основним складником правової бази для сфери культури і мистецтва вважаються прийняті в лютому 1992 р. "Основи законодавства України про культуру". Загальне регулювання діяльності в сфері культури і мистецтва відбувається за вже практично не діючим законодавством,
» следующая страница »
1 2 3 45 6 7