Третя загроза продовольчої безпеки полягає в глобалізації світової економіки. Залежність від імпортної продукції робить країну уразливою для конкурентів. Глобальна конкуренція проявляється у безперервному захисті своїх національних інтересів, часто за рахунок нападу на конкурентів з інших країн. Прикладом є інфляційні процеси в Україні. В Китаї, який швидко розвивається, збільшилось споживання харчових
продуктів, попит перевищив пропозицію, і ціни поповзли догори. Треба було захищатися за допомогою експортного мита, але уряд зробив це надто пізно, і, в результаті, наші внутрішні ціни на харчові продукти зросли (наприклад, літр молока подорожчав в два рази), а економіка постраждала від інфляції. А потім бюджет зазнав збитки завдяки зниженню ввізного мита. Але, якщо б наше сільське господарство виробляло б достатню кількість продуктів, а уряд вчасно застосовував би митну систему, можна було б запобігти такій ситуації.
Четверта загроза продовольчої безпеки пов'язана з використанням біопалива. Світовий попит на продукти харчування швидко зростає не тільки завдяки збільшенню потреб населення, а і з причин масового захоплення альтернативними видами енергії. Наприклад, у всьому світі із зерна виробляють пальне для машин - біоетанол. Вітчизняні м' ясопереробні підприємства використовують імпортну сировину, яка подорожчала останнім часом через дефіцит кормового зерна, що в багатьох країнах використовується і як сировина для виробництва пального. Таким чином, ціни на вітчизняну продукцію м' ясопереробної галузі є залежними від активності освоєння за кордоном альтернативних джерел енергії. Поки що Україна не має можливості позбавитися від імпортної залежності. Споживання зростає більш швидкими темпами, ніж виробництво м' яса, тому Україна вимушена закуповувати за кордоном майже третину необхідної кількості м'яса. Єдиний вихід із цієї ситуації полягає у відродженні власного виробництва, адже Україна володіє достатньою кількістю земельних ресурсів для виробництва великої кількості біоетанола.
Якщо ретельно проаналізувати перелічені загрози продовольчої безпеки, то зрозуміло, що захист від них єдиний - нарощувати власне виробництво. Але головна загроза продовольчої безпеки полягає в тому, що у населення не вистачає стимулів займатися сільським господарством. Цілі галузі сьогодні є нерентабельними. Наприклад, через великий термін окупаємості - не менш п'яти років, - знищено економічний інтерес фермерів до молочного тваринництва, і в результаті виробництво рогатої худоби на забій зменшилося в 2008 році майже на 1 %. Хоча існують програми підтримки сільськогосподарських виробників, в 2009 році
кредити стали недоступними, сільські спеціалісти, в тому числі молоді, не забезпечуються житлом, зменшується кількість випускників і студентів аграрних і харчових технологічних вузів. Один з напрямків стимулювання сільськогосподарського виробництва - створення закупівельних баз, захист вітчизняних виробників харчової продукції від сезонних цінових коливань за допомогою регулювання закупівельних цін.
Ситуацію, яка склалася в сільському господарстві і переробних галузях харчової промисловості, можна назвати критичною. Це є не тільки наслідком світової кризи, але і результатом внутрішньої непродуманої політики реформування. Сьогодні у великих містах 60-70% продовольства забезпечується за рахунок імпорту, і для України такий стан є безглуздим, тим більше, що ситуація за кордоном теж погіршується. Разом з тим, позбавлення від імпортної залежності передбачає потужну програму розвитку власного сільського господарства, яка, в свою чергу, тягне за собою тимчасову ізоляцію внутрішнього ринку від світового. Нині ситуація склалася таким чином, що імпорт треба збільшувати для послаблення дії інфляційної хвилі. А для того, щоб знайти баланс між розвитком аграрних підприємств і зростанням цін, необхідна політична і економічна стабільність, спільні дії політиків, фахівців і учених у розробці реального механізму забезпечення продовольчої безпеки [6].
» следующая страница »
1 2 3 4 56 7