підрозділи, самостійно ведучі облік результатів своєї фінансово-господарської діяльності. В цьому випадку якісна облікова політика часто виступає єдиним способом належної організації уніфікованого обліку.
По-друге, грамотно сформована облікова політика - це дуже вагомий аргумент для запобігання або, принаймні, рішення в свою користь суперечок з податковими органами. Не секрет, що чим докладніше (у разі відсутності суперечностей з чинним законодавством) облікова політика визначає правила ведення обліку у кожному конкретному випадку, тим складніше контролюючим органам оспорити правомірність їх застосування.
Нарешті, по-третє, облікова політика - це нерідко і могутній інструмент оптимізації. Тут доречно обмовитися, що облікова політика може забезпечувати не тільки оптимізацію оподаткування, але і в дуже багатьох випадках оптимізацію облікового процесу з погляду зниження його трудомісткості, підвищення якості уявлення і угрупування облікової інформації і т.п. Наприклад, застосування однакових правил формування вартості товарів в бухгалтерському і податковому обліку шляхом включення у вартість придбання купівельних товарів витрат, пов'язаних з їх придбанням, дозволяє вести бухгалтерський і податковий облік одночасно і в той же час уникнути необхідності застосування "Обліку розрахунків по податку на прибуток організацій", що потенційно несе підвищений ризик здійснення помилок [4].
Облікова політика- це комплексний документ, що стосується, проте, тільки одного аспекту організації облікового процесу - методології обліку. Існують визначені переліки документів, що затверджуються або одночасно з обліковою політикою, або як додатки до неї. Він включає:
- робочий план рахунків бухгалтерського обліку, що містить синтетичні і аналітичні рахунки, необхідні для ведення бухгалтерського обліку відповідно до вимог своєчасності і повноти обліку і звітності:
- форми первинних облікових документів, вживаних для оформлення господарських операцій, по яких не передбачені типові форми первинних облікових документів, а також форми документів для внутрішньої бухгалтерської звітності;
- порядок проведення інвентаризації і методи оцінки видів майна і зобов'язань;
- правила документообігу і технологію обробки облікової інформації;
- порядок контролю за господарськими операціями, а також інші рішення, необхідні для організації бухгалтерського обліку;
- форми регістрів податкового обліку і порядок віддзеркалення в них аналітичних даних податкового обліку, даних первинних облікових документів.
Виходячи з практики, що склалася, робочий план рахунків, як правило, затверджується як додаток до облікової політики. Додатком до неї через вимогу закону виступають і форми регістрів податкового обліку. Решта названих документів же частіше затверджується як самостійні локальні нормативні акти. Це пов'язано з тим, що за традицією облікова політика разом з робочим планом рахунків, що забезпечує її реалізацію, затверджується на кожен фінансовий рік перед його початком. В той же час графік документообігу, форми первинних облікових документів, порядок проведення інвентаризації і інші аналогічні "системні" документи, вживані з року в рік, не міняються, а лише при необхідності коректуються [5].
Особою, відповідальною за розробку облікової політики організації, ге її головний бухгалтер або інша особа, на яку відповідно до законодавства України покладено ведення бухгалтерського обліку.
У свою чергу керівник організації своїм наказом повинен затвердити підготовлений документ і ввести його в дію.
Що повинна містити облікова політика. У обліковій політиці необхідно затвердити:
- робочий план рахунків бухгалтерського обліку;
- форми первинних облікових документів;
- форми регістрів бухгалтерського обліку;
» следующая страница »
1 2 34 5