праці. З цієї причини проблема розподілу особистого фактора повинна зважуватися в комплексі з заходами для удосконалювання знарядь і предметів праці. З іншого боку, кількісна і якісна відповідність особистого фактора виробництва характеру і рівню розвитку уречевленого фактора припускає гармонічний розвиток особистості в метою забезпечення умов формування всебічно розвинутих особистостей на основі повного задоволення їх матеріальних і духовних благ.
Тут є сенс відзначити, що існуючі в нашій науковій літературі визначення закону сполучення факторів виробництва механізмом формування відповідності професійно - кваліфікаційної структури особистого фактора рівню наявних засобів виробництва, мають трохи спрощений, однобічний характер [1; 2]. Даний підхід обмежує сферу чинності закону і виходить за межі безпосереднього виробництва. Закон відповідності особистого і уречевленого факторів виробництва виражає діалектику розвитку продуктивних сил і характеризується відносинами між людьми; відносинами, що пов'язані з раціональним і оптимальним застосуванням об'єктивно обумовлених технічним прогресом факторів виробництва, що постійно удосконалюються . Він відображає виробничі відносини з приводу ефективного безпосереднього використання факторів виробництва з метою досягнення максимального ефекту у виробництві кінцевого продукту. Ця сторона закону найбільш точно показує сутність властивих йому відповідних виробничих відносин.
Тим часом, деякі автори взагалі заперечують дію цього закону, інші розуміють його як форму прояву закону відповідності виробничих відносин характеру і рівню розвитку продуктивних сил. Дослідження закону відповідності особистого і уречевленого факторів виробництва висунуло проблему визначення ролей в їхній взаємодії і розвитку. В економічній літературі з цього приводу немає одностайної думки.
Перш ніж перейти до обгрунтування позиції, яку ми поділяємо, відзначимо, що особистий і уречевлений фактори виробництва взаємодіючі в суперечливій єдності. знаходяться в постійному прямому і зворотному взаємозв'язку. Відповідність факторів виробництва не є статичним. Складне кількісне і якісне співвідношення і взаємозумов
леність постійно порушується, знаходячись у діалектичному переплетінні і взаєморозвитку. Подібно закону відповідності виробничих відносин рівню і характеру розвитку продуктивних сил, соціально-економічна форма особистого фактора виступає як відображення розвитку уречевленого фактора [3]. Відповідність особистого фактора визначається структурою застосовуваних у виробництві уречевлених факторів, змістом технологічного процесу. Протиріччя між досягнутим рівнем розвитку уречевлених факторів і постійно виникаючою новою потребою розвитку особистою фактора є однією з умов ефективною розвитку виробництва взагалі, тому що поява більш сучасних уречевлених фактрів виробництва і їхнє доцільне використання в процесі створення матеріальних благ неминуче супроводжується зміною в загальному рівні удосконалення особистого фактора. Інтенсивно уречевлений фактор об'єктивно пред'являє все нові і нові високі якісні і кількісні вимоги до становлення професійної структури, що регулюється суспільством у залежності від конкретної потреби виробництва і праці.
Раціональне використання більш сучасної технології можливо лише тоді, коли досягається відповідна збалансованість особистого фактора, оскільки, тільки з'єднавшись у процесі виробництва з особистим фактором, уречевлений фактор може виконувати визначену роль елемента продуктивних сил. Рівень розвитку уречевленого фактора залежить від ступеня підготовки, якісного стану і досконалості особистою фактора. Уречевлений фактор, що постійно розвивається, вимагає відповідною удосконалення особистою, і навпаки, більш висока ступінь становлення особистого фактора викликає еволюцію уречевленого. У процесі взаємодії факторів виробництва активна роль належить живій праці. Особистий фактор - рухливий, гнучкий елемент проективних сил.