Члени кооперативних видавництв на своїх зібраннях під час голосування дотримувалися принципів, що були визначені постановою Головкооперкому "Про обов'язковість відкритого голосування при виборах до органів управління до кооперативних організацій та про строки цих виборів", згідно з якою передбачалося внести до статутів усіх видів кооперативних організацій вказівки на обов'язковість відкритого голосування при виборах до керівних органів кооперативних організацій. Термін виборів встановлювався не більше як на один рік.
Основною частиною внутрішньої структури кооперативних видавництва були: редакційний, комерційний, торгівельний - відділи, а адміністративні питання вирішував відділ управління справами. У поодиноких випадках члени правління для кращого функціонування видавництва організовували окремі відділи. Так,
видавництво "Український робітник" у своєму активі мало ще фінансовий відділ. Але слід зазначити, що організаційна будова кооперативних видавництв постійно змінювалася та доповнювалася, у цьому не останню роль відігравала політика держави.
Довгий час в історичних колах точилася дискусія над питанням: чи дійсно НЕП стимулював розвиток видавничої галузі? Науковці, досліджуючи це питання, розділилися на два табори: одні були згодні з тим, що перехід до нової економічної політики дав поштовх росту мережі видавництв, який йшов за рахунок появи нових, інші - стверджували зворотне. Уже на початку 1923 р. загальна кількість видавництв становила 49, з них: 23 - державні, 4 - партійні, 5 - профспілкових, 7 - приватних і 10 - кооперативних. Погоджуються із цією думкою дослідники видавничої галузі Н.Ф. Колосова та О.П. Овдієнко [23, с. 6], котрі запевняють, що кількість видавництв у тому числі й кооперативних постійно зростала. На основі архівних матеріалів ми встановили, що станом на 3 липня 1923 р. лише в Харківській губернії кооперативних видавництв нараховувалося 11, а всього в УСРР їх було 25. Незважаючи на суперечливі показники загальної кількості видавництв, за даними нашого дослідження кількість кооперативних видавництв упродовж 20-х рр. не змінювалась і коливалася в межах 8-10 одиниць. Це було зумовлено політикою держави, а також постійною динамікою видавництв (на зміну одним приходили інші) проте кількість їх залишалася стабільною. Деякі видавництва вдавалися до зміни форм правління, як правило, приватні переходили в кооперативні ("Рух") і навпаки ("Друкар", "Слово").
Висновки. Таким чином, виходячи з вище сказаного, ми можемо констатувати, що формування організаційної структури кооперативних видавництв у 1920-х рр. проходило в контексті формування кооперативного руху в УСРР. Кооперативні видавництва представляли самодіяльну форму підприємництва соціально-професійних груп суспільства, що вирізнялися автономною організаційною структурою, але не створили власної системи вертикальної підпорядкованості відповідно до адміністративно-територіального поділу чи на зразок "ключових" видів кооперації. Діючи в умовах радянської системи влади, вони мали виразні функціональні ознаки громадсько-політичних інституцій, а видавництва, що виникали до утворення більшовицького режиму, зберегли організаційні принципи суто кооперативних об'єднань. Функціональних ознак кооперативності набули видавництва, організовані громадськими організаціями з дотриманням ключових принципів кооперації.
Кооперативні видавництва дотримувалися основних принципів кооперації, підтримували демократичний характер і статус громадської організації, будучи одночасно і товариствами комерційно-підприємницького типу. Своєрідна "кооперативна демократія" полягала в наступному: усі члени кооперативних видавництв відповідно до статутів мали рівні права й обов'язки, що суттєво вирізняло їх від акціонерних, державних та приватних підприємств; вищим органом управління у кооперативних видавництвах були загальні збори членів-пайовиків; усі виконавчо-розпорядчі органи управління обиралися засновниками; керівні органи були підзвітні й підконтрольні лише загальним зборам.
» следующая страница »
1 ... 4 5 6 7 8 910