Формування мережі та структури кооперативних видавництв в УСРР періоду непу (в прикладному аспекті економіки)

Мета дослідження полягає у тому, щоб на базі теоретико-методологічного дослідження розкрити розвиток мережі та структури кооперативних видавництв які діяли в УСРР періоду НЕПу.

Виклад основного матеріалу. Кооперативні видавництва як складова видавничої галузі УСРР почали з'являтися на початку 1920-х рр. Створенню та діяльності центральної мережі кооперативних видавництв слугували законодавчі акти, які були прийняті радянським урядом. За допомогою встановлених законами норм визначався правовий статус кооперативних видавництв, регулювалася їхня діяльність у видавничій сфері. Основні законодавчі акти, що приймалися вищими інстанціями, носили загальний характер і стосувалися кооперації у цілому. їхньою конкретизацією займалися Наркомати, які у свою чергу видавали інструкції Головкооперкому, через який контролювалася робота всіх кооперативних об'єднань, у тому числі й кооперативних видавництв.

Нова економічна політика, що прийшла на зміну військовому комунізму, стала поворотним моментом у видавничій справі, формально перехід на нові принципи роботи розпочався з виданням декрету РКП(б) від 28 листопада 1921 р. "О платности книг", який давав змогу видавництвам здійснювати видавничий процес, використовуючи принципи ринкової економіки [8, арк. 2]. Скористатися декретом могли лише видавництва державного підпорядкування, позаяк решта, а це переважно приватні та кооперативні, офіційно скористатися законом змогли лише у другій половині 1922 р., саме на той період припадає масове зростання кількості кооперативних видавництв в УСРР.

Основні правила розподілу різних друкованих видань зосереджувались у положенні РНК УСРР від 14 жовтня 1921 р. "Про порядок розподілу друкованих видань". Зазначалося, що їх розповсюдженням займалися Всеукрвидав та Держвидав, а також приватні видавництва в порядку виконання держплану. Націоналізовані книжкові фонди колишніх приватних власників належали Всеукрвидаву, що мав монопольне право купувати гуртом видання в будь-яких видавництвах. Приватним особам і кооперативам дозволялося відкривати підприємства для продажу друкованих видань за попереднім дозволом Всеукрвидаву або його місцевих органів, які реєстрували підприємства, здійснювали нагляд за ними та за торгівлею книгами, ухвалювали рішення про їх ліквідацію, але за погодженням із судовими органами.

Форма видавничого кооперативу була оптимальною, якщо враховувати мізерність коштів, які держава виділяла на розвиток книговидавничої справи, особливо скрутне становище було на периферії. Кооперативні видавництва в галузі видання та торгівлі книгами на початку 1920-х рр. заохочувалися, але разом з тим держава виступала проти того, щоб під вивіскою кооперативного видавництва діяли приватні. Спираючись на декрет ВЦВК та РНК РРФСР від 24 травня 1923 р., в якому кооперативні видавництва розглядалися як різновид промислово-кооперативних товариств ВРНГ РРФСР опублікувала ряд циркулярів, що мали за мету чітко розмежувати приватні та кооперативні видавництва. Перший з них вийшов у лютому 1924 р., у ньому зазначалося, що основною метою кооперативних видавництв, які не мали власних друкарень, повинно було стати видання праць своїх членів, якщо ця умова порушувалася, піднімалося питання про їхню некооперативність і ліквідацію в судовому порядку. Законодавець забезпечував кооперативні видавництва правом організовувати збут виданих ними праць своїх членів, а також право торгувати чужими виданнями і працями, не пов'язаних з видавництвом осіб, але при цьому зауважувалося, що торгівля такими виданнями не повинна була бути метою видавництва, а лише засобом, що забезпечував збут власної продукції. У 1926 р. Президія ВРНГ РРФСР повертається до цього питання, опублікувавши повідомлення, де зазначалося, що видавничими промисловими кооперативами можуть бути лише ті організації, які створювалися для видання праць своїх членів, або такі, що об'єднували як авторів, так і працівників видавничої справи (набірників, брошуровщиків, переплетчиків), а торгівля книгами не могла бути основною метою об'єднання і лише допоміжним засобом при організації збуту власної продукції [9, с. 60].

 

« Содержание


3


по автору: А Б В Г Д Е Ё Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я

по названию: А Б В Г Д Е Ё Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я