Наприкінці XX ст. економічна наука значну увагу приділяє аналізу таких складових інтелектуального потенціалу як освіта, наука, інформаційно-комунікаційні технології, інтелектуальний капітал. Вагомий внесок у вивчення цієї проблеми зробили Д. Бел, Дж. К. Гелбрейт, В. Ростоу, Т. Шульц, Г. Бекер, Л. Туроу, Дж. Вейзі,
М. Фішер, М. Блауг, Е. Денісон, Ф. Махлуп, Е. Брукінг, К. Свейбі, Л. Едвінсон, М.Мелоун, П. Салліван, А. Тофлер, Т. Стюарт та інші. Питання пов'язані з інтелектуаіьним потенціатом вивчали у своїх працях такі вітчизняні науковці як
0. Бутнік-Сіверський, О. Грішнова, Б. Леонтьев, В. Іноземцев, Л. Федулова, А. Чухно,
1. Мойсеєнко, М. Демчишин, В. Гейць, С. Вовканич, Л. Семів, Ю. Ґава, Н. Ушенко, А.Гапоненко, Т. Бауліна, С. Злупко та інші, які комплексно досліджували концепцію інтелектуального потенціалу.
Основний зміст. Сьогодні все частіше в практиці господарювання використовуються терміни «власність» «потенціал», «капітал» які за видами та ознаками характеризують відповідну майнову, фінансову та господарську діяльність суб'єктів ринку. Кожному елементу ринку відповідають певні характеристики, закони розвитку, специфіка взаємодії і взаємовпливу. Одночасно, ринок стимулює розвиток творчої інтелектуальної праці, впровадження у суспільне виробництво новітніх технологій, винаходів, корисних моделей, програмних продуктів тощо.
Слід зазначити, що елементами товарності є не лише матеріальні речі, предмети і послуги, а й результати інтелектуальної праці - ідеї, управлінські рішення, винаходи. Ось чому, в ринковому середовищі по відношенню до результатів інтелектуальної праці використовують терміни «інтелектуальна власність «інтелектуальний потенціал», «інтелектуальний капітал», тощо.
Тому, на сучасному етапі ринкової трансформації економіки України існує потреба подальшого дослідження інтелектуального потенціалу суспільства. На перший план при цьому виходять проблеми удосконалення інституційної бази формування і захисту інтелектуального потенціалу, розроблення пропозицій та рекомендацій щодо напрямів стимулювання його розвитку в перехідній економіці України.
Основні складові інтелектуального потенціалу України сформувались в умовах командно-адміністративної економіки. Саме тому додаткової актуальності досліджуваній проблемі надає необхідність їх включення у систему ринкових відносин. Існує потреба у глибшому дослідженні механізму ціноутворення на ринку інтелектуальних продуктів, проблеми захисту об'єктів інтелектуальної власності та впливу економічної політики на розвиток інтелектуального потенціалу України.
У науковій літературі поняття «інтелектуальний потенціал» та «інтелектуальний капітал» часто використовуються як взаємозамінні. З метою визначення спільних і
відмінних рис між цими поняттями детальніше зупинимося на їх сутнісній характеристиці та умовах, за яких інтелектуальний потенціал економічного суб'єкта (підприємства, регіону, держави) здатний перетворитися в його інтелектуальний капітал.
Аналіз літературних джерел із даної проблематики дозволяє виділити три підходи до трактування поняття «інтелектуальний потенціал»: ресурсний, функціональний та цільовий підходи; і три підходи до трактування поняття «інтелектуальний капітал»: сукупність цінностей, процес, результат.
Представники ресурсного підходу (Б. Данилишин, В. Куценко, О. Грішнова, І.Каленюк, О. Бутнік-Сіверський, А. Красовська, А. Гадзало, В. Зінов трактують інтелектуальний потенціал як сукупність інтелектуальних ресурсів: знання, здібності населення, система освіти, комп'ютерне забезпечення, система зв'язку, бази даних (бібліотеки та електронні системи), система науки та інтелектуальну власність.
У рамках функціонального підходу досліджують дану категорію такі науковці, як Ю. Канигін, К. Матусевич, С. Вовканич, Є. Панченко, В. Орищенко, М.Долішній,
» следующая страница »
1 2 34 5 6 7 8