Реструктуризація підприємства як спосіб оптимізації фінансових відносин

Та, мабуть, ці умови все ж таки досить рідкісні, особливо відносно двох останніх моделей.

Дійсно, якщо підприємство потребує реструктуризації, то починати краще з його санації (регуляризації). Можливо, що перегляду його стратегії, відокремлення певних допоміжних служб будь-яким шляхом (ліквідація, продажі, виділення в окрему фірму з відповідним рівнем самостійності), зміни номенклатури виробів (при необхідності як технологічно, так і фактично), роз'яснювальної роботи з паралельним навчанням колективу виявиться достатньо для оздоровлення підприємства та його подальшого розвитку. В цій ситуації застосування тільки першої моделі реструктуризації буде (в загальних рисах) прийнятним.

Але, звичайно, поступовий перехід до використання другої моделі реструктуризації - до розукрупнення підприємства з перетворенням певної кількості його підрозділів у ДФ різних форм власності та з різним ступенем самостійності при наявності всіх умов для її відповідної реалізації сприятиме суттєвому покращенню ринкових позицій та фінансового становища підприємства в цілому.

Виклад матеріалу з реструктуризації свідчить, що залежно від її мети реформи торкаються і змін власності, і людських ресурсів, і фінансових та виробничих відносин. Однак, не зважаючи на те, яким з цих змін приділяється більша увага, процес реструктуризації зачіпає всі структури підприємства (тому і йде мова про його реструктуризацію).

Спроби обмежитися змінами в якихось певних областях, не зачіпаючи інші, як правило, не приводять до позитивних результатів:

• модернізація технологій неможлива без зміни системи управління та навчання персоналу;

• залучення інвестицій (чи кредитів) без реформування всієї організації, її стратегії, структури й тактики закінчується провалом інвестиційного проекту;

• перебудова системи управління веде до зміни фінансових показників, людських чинників та організації виробництва.

Очевидно, що успіх реструктуризації вітчизняних підприємств буде обумовлюватися комплексним застосуванням обох її моделей та ефективним управлінням цим процесом. Це дозволить використати більшість, якщо не всі переваги цих моделей та підходів і уникнути ряду недоліків та помилок у цьому процесі.

Для здійснення такого комплексного управління реструктуризацією в роботі [1] з посиланням на [3] наводяться як необхідні при плануванні реформ зміни принаймні семи складових системи управління, хоча, як здається, вистачить і п'яти, а саме управління:

1. Організаційною системою підприємства.

2. Стратегією фірми.

3. Культурою фірми.

4. Виробничими системами, системами планування, маркетингу, обліку тощо.

5. Персоналом, його складом та кваліфікацією.

Взагалі, вміле поєднання еволюційних та революційних елементів змін на підприємстві в процесі реструктуризації за обома моделями, як правило, зменшує соціальну напругу в колективі та дозволяє сформувати механізми саморозвитку організації через активізацію творчого потенціалу її персоналу [4]. Реструктуризація (за умов використання цього підходу) є, в першу чергу, процесом зміни системи цінностей.

Організаційна структура та стиль управління мають трансформуватися, як вже не раз зазначалося, в напрямку децентралізації влади та делегування відповідальності низовим структурам.

Процес реструктуризації в різних організаціях відбувається з різною швидкістю. Чим більша й складніша організація, тим більш тривалим і складним виявляється процес її реформування.

Висновки. Реструктуризація підприємств є одним з пріоритетних напрямків оздоровлення економіки України, тому на сучасному етапі необхідно активно використовувати всі три підходи зовнішнього управління цим процесом -макроекономічний, пілотні проекти, системи підтримки процесів реструктуризації.

 

« Содержание


4


по автору: А Б В Г Д Е Ё Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я

по названию: А Б В Г Д Е Ё Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я