Проблеми економічної соціалізації особи в трансформаційному суспільстві

Для підготовки таких фахівців необхідним є їх формування на основі глибокого вивчення економічних дисциплін, базою яких є економічна теорія з її конкретно-системним змістом і яскраво вираженою практичною функцією по забезпеченню розуміння суспільства в якому живемо. Перманентний розвиток економічної теорії -це, перш за все, напружений і динамічний пошук об'єктивних закономірностей еволюції суспільно-економічної матерії та визначення шляхів і методів прикладного використання сформульованих законів і принципів на користь прогресу та забезпечення сталого зростання багатства країни [3].

Сучасний прогрес, на який повинна націлювати економічна теорія, передбачає забезпечення випереджувального розвитку, суть якого полягає в тому, щоб вийти вперед не наздоганяючи. Зробити це можливо лише завдяки віднайденню тих сфер зайнятості, які в майбутньому можуть стати визначальними. Забезпечити останню можливо за рахунок знань. За оцінками Світового банку в сучасній економіці людський капітал формує 70 % загального обсягу багатства кожної країни. У Японії, Німеччині частка людського капіталу становить до 80 % національного багатства[4].

Підвищення конкурентоспроможності національних економік у сучасному світі, як єдино можливий шлях світового визнання, передбачає перехід від екстенсивного використання людських ресурсів до інтенсивного використання висококваліфікованої робочої сили, адаптованої до умов соціально орієнтованої економіки інноваційного типу. В умовах трансформації економіки на базі ново технологічних змін, освіта повинна забезпечити перетворення людського потенціалу в якісний людський капітал, вагомою ознакою якого є економічна соціалізація особистості.

Особистість як соціальна складова людини, спряжена із середовищем за допомогою соціогенних потреб і соціальних настанов. Потреба є рушійним джерелом активності людини, спрямованої на її задоволення, яке супроводжується суб'єктивним потягом до насолоди або, навпаки, уникнення огиди чи болю [5]. Соціальні настанови визначають гармонійність включення особистості в соціальне середовище, під яким прийнято розуміти ще й структуровану множину цінностей, одні з яких є предметом індивідуальних потреб (у зв'язку з чим їх можна вважати матеріальними й інформаційно-ідеальними благами), інші - цех інформаційно-концептуальні цінності, своєрідні регулятори діяльності, а на світоглядному рівні -ідеологічні цінності, які становлять ідейні переконання особистості.

Система ідей, поданих у законодавчій формі, проектується на сферу свідомості людини як комплекс соціальних настанов щодо правил, спрямованих на організацію задоволення специфічного виду потреб людини в кожній соціальній інституції: в

економічній сфері йдеться про принципи приватної власності, організації праці та виробництва продуктів споживання, ринкових стосунків, у політичній - про принципи демократії, організації влади, політичного плюралізму, у культурницькій - про забезпечення свободи творчості, духовного, наукового й художнього розвитку громадян...Ці соціальні інституції диференціюють систему суспільних відносин і в сукупності визначають соціальні ідентифікації людини. Остання, у свою чергу, у сфері свідомості створює інформаційні моделі систем середовища, які, на її думку, здатні оптимізувати певні сторони життєдіяльності.

Через відносини "індивід - суспільство", через міру самоідентифікації індивіда із суспільством утверджується громадянськість особистості як один із чинників формування нації. Індивід при цьому, визначаючись у своїй ідентифікації відносно спільнот, формує навколо себе своєрідний соціальний простір і займає в ньому певне місце.

Отже, в центр дослідницької уваги потрапляють особливості життєвої поведінки особистості в новому соціальному просторі. Сферу розгортання поведінки, способів і стилів життя особистості М.Шульга пропонує називати "соціальним ареалом особистості"[6]. Якщо під поняттям "соціальний простір" розуміють спосіб буття соціальних об'єктів, спосіб їх взаєморозташування і взаємодії, то "соціальний ареал життя особистості - це порядок розгортання її життєдіяльності у соціальному просторі, окреслений межами, що визначаються її соціальним статусом. Останній визначає обсяг соціального простору особистості, який вона посідає в суспільстві. Чим вищий соціальний статус має особистість, тим більший обсяг соціального простору їй належить". Якщо зважити на твердження С.Кримського, що соціальний простір оточує безодня, а остання - це "безмерна глибина можливостей, "всейність" потенцій по той бік екстремального нуля, або екзистенційна точка, то це можливе буття і потребує соціокультурного заповнення", а ареал стає зоною безпосередньої включеності особистості в певний фрагмент соціального простору, це і є зоною її повсякденного буття. Буття, яке ґрунтується на особистісному ресурсі, що вміщує економічний, освітній і культурний капітал [7].

 

« Содержание


3


по автору: А Б В Г Д Е Ё Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я

по названию: А Б В Г Д Е Ё Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я