Особливості прогнозування результатів функціонування сфери освітніх послуг в Україні

В Україні освітніми показниками є статистичні дані, збирання яких передбачено державною політикою у галузі освіти і завданням яких є надання інформації про стан, стабільність чи змінність функціонування, результативність системи освіти взагалі, чи її складових частин зокрема. Як правило, великий акцент робиться на кількісних, а не якісних показниках, на критеріях та показниках, котрі легко піддаються оцінці, навіть якщо вони менш значущі. Кількісні ж показники є носіями зведеної інформації про деякі сторони функціонування чи результативності системи освіти, слугують засобами діагностики і підґрунтям для оцінювання по всіх параметрах розвитку. Крім недоліків пов'язаних із відсутністю якісних показників, в державі існують проблеми пов'язані із збиранням інформації про результати виконання державного замовлення, що насамперед, спричинене запізненням подання звітної інформації від органів виконавчої влади.

Історія міжнародних порівнянь щодо статистики освіти веде початок із 1853 року, коли було вперше проведено Міжнародний статистичний конгрес у Брюсселі.

Тоді й дотепер рекомендації по статистиці освіти розробляються в матеріалах ЮНЕСКО.

На жаль, освітні стандарти України не відповідають базовому компоненту міжнародних статистичних стандартів - Міжнародній стандартній класифікації освіти (МСКО), що передбачає єдині вимоги для збору і порівняння в міжнародному плані статистичних даних щодо освіти. Зважаючи на наявність певних прогалин, Україна не бере участі в міжнародних порівняннях, що стосуються розвитку освіти, таких як проект по Світових індикаторах освіти (World Education Indicators - WEI), який охоплює понад 187 країн, понад 60 країн досліджується в аналогічних роботах ОЕСР, Євростату.

Відсутність придатних для міжнародних порівнянь показників у нашій країні свідчить про те, що державні рішення у сфері освіти науково не обґрунтовані й мають суб'єктивний характер. Т. Лукіна також вважає, що освітня статистика на сьогодні характеризує лише її кількісні аспекти, що не є для сучасних реалій актуальним. Показники національної статистичної звітності не відображають повною мірою результати державної освітньої політики й наслідки реформ [4, c. 31].

Для прийняття раціональних управлінських рішень необхідно, як відомо, мати набір надійних індикаторів функціонування й розвитку галузі, які б надавали вичерпну і змістовну інформацію про результати та тенденції і застосовувалися в міжнародних порівняннях, але з урахуванням умов, в яких розвивається країна. Як стверджує С. Саєнко [9, c. 69], статистичні дані не повною мірою відображають результати функціонування освітньої галузі, щоб мати вичерпне уявлення про її стан та запропонувати шляхи подальшого розвитку. Організація ж статистичного спостереження, обробки і розповсюдження даних, на думку Л. Гохберга [2, c. 41], також не відповідають сучасним вимогам.

Початковим етапом формування системи управління економічними процесами в країні, як свідчить світовий досвід державного регулювання економіки, є макроекономічне прогнозування. Це пов'язано з тим, що в умовах ринкової економіки траєкторія розвитку доволі часто змінюється, в результаті існує велика кількість можливих варіантів виходу із небажаних ситуацій. З цією метою розробляються альтернативні прогнози, які обґрунтовують ймовірний стан об'єкта у майбутньому.

Відсутність цілої низки статистичних даних робить неможливим побудову в Україні системи показників, яка б давала змогу одержати інформацію про стан системи національної освіти. При спробі порівняння із системою освітніх індикаторів, використовуваних Організацією з економічного співробітництва та розвитку, стає очевидним недосконалість нинішньої моделі статистичних даних, ключові аспекти української освітньої сфери не відслідковуються належним чином для характеристики об'єктивної ситуації.

 

« Содержание


3


по автору: А Б В Г Д Е Ё Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я

по названию: А Б В Г Д Е Ё Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я