В сучасних умовах сутність малого підприємництва правомірно визначити, як самостійне організаційно-господарське новаторство на основі використання різних можливостей випуску нових товарів або старих - новими методами, відкриття нових джерел сировини, ринків збуту тощо, з метою отримання прибутків та самореалізації власної мети.
Мале підприємництво, як економічна категорія, є особливим підвидом підприємництва, що пов'язаний із підприємницькою діяльністю громадян-фізичних осіб та з функціонуванням малих підприємницьких структур будь-якої форми власності і відповідної правової форми організації бізнесу з метою отримання прибутку. Суб'єктами малого підприємництва є фізичні та юридичні особи, зареєстровані у встановленому законом порядку. Об'єктами малого підприємництва виступають малі за кількісними класифікаційними параметрами підприємства, в межах яких здійснюється найефективніша комбінація факторів виробництва з метою максимізації прибутку. Саме нові способи комбінації економічних ресурсів відрізняють підприємця від звичайного господарюючого суб'єкта.
Взагалі ж, мале підприємництво необхідно розглядати як системоутворюючу складову господарського комплексу в системі реалізації економічних законів.
Мале підприємництво як самостійне соціально-економічне явище існує в Україні трохи більше двох десятиліть, в той час як в розвинутих економічних системах воно є його невід'ємною складовою й органічним структуроутворюючим елементом протягом двох століть. В Україні мале підприємництво набуло недостатнього розвитку. За твердженням спеціалістів, у наявності є лише приблизно п'ята частина потрібної кількості малих підприємств. На 1000 жителів у нашій країні припадає 3,6 підприємств малого бізнесу, оді як в Росії - 6, в Японії - 49,6, США - 74,2 одиниці. У розвинутих країнах на малий бізнес припадає 50-60% валового національного продукту. Ця сфера є найдинамічнішою в економіці.
В українському законодавстві поняття "мале підприємство" вперше було використано у розпорядженні Ради Міністрів СРСР наприкінці 1990 р. До категорії малих були віднесені підприємства будь-якої форми власності, визнаної на той час законною, якщо середньооблікова чисельність зайнятих не перевищувала 15 осіб (у роздрібній торгівлі) до 200 осіб (у промисловості і будівництві). Відповідно до Указу Президента України "Про державну підтримку малого підприємництва" від 12.05.1998 р. (втратив чинність), суб'єктами малого підприємництва були зареєстровані у
встановленому порядку фізичні особи, які займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи, а також юридичні особи - суб'єкти підприємництва будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, в яких:
- середньооблікова чисельність працюючих за звітний період не перевищує 50
осіб;
- обсяг виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 1 000 000 грн.
Відповідно до Закону України "Про державну підтримку малого підприємництва" від19.10.2000 р., суб'єктами малого підприємництва визнавалися:
- фізичні особи, зареєстровані у встановленому законом порядку як суб'єкти підприємницької діяльності;
- юридичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний період (календарний рік) не перевищує 50 осіб та обсяг річного валового доходу не перевищує 500 000 євро.
Крім того, розподіл підприємств на малі, середні й великі залежно від кількості працюючих та суми доходу проводила ч. 7 ст. 63 Господарського кодексу України. Причому в згаданих нормах критерії малих підприємств та юросіб-СМП збігалися. Однак обидві норми втратили чинність.
їм на заміну Закон України «Про розвиток та державну підтримку малого і середнього підприємництва в Україні» від 22.03.12 р. № 4618Л/І запровадив інші умови розподілу суб'єктів господарювання на категорії суб'єктів підприємництва залежно від кількості працівників та розміру отриманих доходів. Відтепер ці умови наведено лише в ст. 55 ГКУ, яка передбачає таку градацію [3]:
» следующая страница »
1 2 34 5 6