Головна проблема полягає в тому, що одночасне досягнення зазначених цілей неможливе через їхню внутрішню суперечливість. Так, стимулювання зростання і збільшення зайнятості, яке досягається шляхом зниження процентних ставок та здешевлення кредиту, звичайно супроводжується прискоренням інфляційних процесів в економіці. У свою чергу, боротьба з інфляцією, яка дістає свій прояв в обмеженні кредитної експансії банків і стисканні грошової пропозиції, веде до підвищення процентних ставок, зниження інвестиційної активності, скорочення споживчого попиту й поступового охолодження економіки. Природним розв'язанням дилеми є періодичне чергування кінцевих цілей грошово-кредитної політики, вибір яких має визначатися потребами розвитку національної економіки.
Наразі монетарна влада часто обирає як кінцеву мету грошово-кредитної політики цінову стабільність, чому сприяє вихід дедалі більшого числа країн на траєкторію сталого економічного зростання. У періоди стабільного розвитку, коли економіка не зазнає внутрішніх та зовнішніх потрясінь, концентрація зусиль монетарної влади на протидії інфляції якнайкраще сприяє забезпеченню умов для підтримання економічної активності та підвищення рівня життя населення, навіть незважаючи на те, що її зворотним боком неодмінно є вищий рівень безробіття та помірні темпи зростання.
Поряд з тим за різкого сповільнення економічної динаміки зусилля монетарної влади щодо підтримання цінової стабільності можуть втрачати свою ефективність. У цьому зв'язку в ситуації теперішньої гострої кризи світових фінансів можна очікувати відступу ряду країн, у тому числі розвинутих, від політики підтримання цінової стабільності на користь політики стимулювання економічного зростання. Можна також припустити, що заявлені кінцеві цілі грошово-кредитної політики при цьому змінюватися не будуть, щоб не посилювати інфляційний тиск на національні економіки.
Окремо слід торкнутися питання про цілі діяльності центральних банків, пов'язаних з розвитком та зміцненням національної банківської системи, забезпеченням безперебійних розрахунків, ефективним і надійним функціонуванням платіжної системи. Звичайно вони мають самостійний характер і не включаються в ієрархію цілей грошово-кредитної політики. Проте, як показують останні події в Україні та за рубежем, зниження сталості фінансових інститутів і брак банківської
ліквідності здатні паралізувати кредитні ринки й різко ослабити ефективність монетарної політики. Враховуючи значимість банківської системи у фінансуванні економічного зростання, вважаємо за потрібне віднести до числа кінцевих цілей грошово-кредитної політики підтримання стабільності в банківському секторі.
На етапі визначення проміжних та оперативних цілей грошово-кредитної політики найбільші труднощі становить вибір орієнтирів, керуючись якими, монетарна влада розраховує впливати на заявлені кінцеві цілі. Такими орієнтирами можуть бути темпи підвищення внутрішніх цін, грошові агрегати, процентні ставки, динаміка валютного курсу. Перша проблема полягає в тому, що оцінити заздалегідь ефективність того чи іншого режиму грошово-кредитної політики неможливо, бо його вплив дістає свій прояв через певний час. Друга проблема полягає в тому, що ефективність режиму грошово-кредитної політики серйозно залежить від внутрішніх економічних умов, рівня розвитку товарних та фінансових ринків, структури національної економіки. Це означає, що результати застосування одного й того самого режиму грошово-кредитної політики матимуть значні розбіжності для країн з різним рівнем економічного розвитку.
Грошово-кредитна політика (яка сформована на основі її стабільної моделі) вважається нейтральною: вона відповідає лише за поточну рівновагу і не має довгострокових наслідків. Чи є нейтральним феноменом процес зміни монетарного режиму? Цілком може трапитися так, що в результаті переходу до режиму, який ґрунтується на ціновій стабільності, в економіці відбудуться небажані зрушення. До основних ризиків зміни монетарного режиму слід віднести такі.
» следующая страница »
1 2 3 45 6 7 8