Набуття цінової стабільності, економічного зростання і зайнятості вважаються для центральних банків (ЦБ) стратегічними завданнями. Вони виражаються в конкретних показниках, досягнення яких неможливе без показників другого рівня, що характеризуються як проміжні цілі грошово-кредитної політики. У різні періоди часу і в різних країнах до цих показників належали: грошові агрегати (М1, М2, МЗ). резерви комерційних банків, процентна ставка (міжбанківська або ставка по тимчасово надмірних обов'язкових резервах).
Сам факт постійної зміни проміжних цілей грошово-кредитної політики вказує на труднощі й невирішені проблеми її розробки та реалізації, які мають об'єктивний характер і зумовлені динамічністю економічних процесів і активним впливом на індикатори ринків інформації, що надходить.
Проблеми досягнення проміжної мети змусили центральні банки визначати операційні (тактичні) цілі грошово-кредитної політики. Іноді вони формуються як попередні по відношенню до проміжних; іноді входять до трансмісійного механізму ГКП і у цьому випадку розглядаються як цільові орієнтири. До операційних цілей належать: грошова база (запозичена, тобто кредитування центральним банком комерційних, або незапозичена - емітовані безготівкові гроші, використані для закупівлі на відкритому ринку казначейських облігацій); процентні ставки, у тому числі по казначейських векселях. Не існує практики використання як операційної мети ставки рефінансування (облікової ставки). Це пов'язане з тим, що за даною ставкою центральні банки надають комерційним банкам кошти в особливих випадках, для збільшення ліквідності банківської системи. Тому ставку рефінансування іноді називають «сплячою» [4].
Між проміжними і операційними цілями грошово-кредитної політики немає чітких розмежувань. Центральні банки деяких країн відносять до операційних такі цілі, які в інших державах розглядаються як проміжні, і навпаки. Наприклад, до операційних можуть бути віднесені грошові агрегати, валютний курс, інфляція. При цьому цінова стабільність неодмінно розглядається як основна стратегічна мета. Цей факт також указує на значні методологічні труднощі в розробці та реалізації грошово-кредитної політики.
Згідно з теоретичними уявленнями про грошово-кредитну політику, що сформувалися в докризовий період (тобто до 2007 р.), її операційні цілі досягаються
в результаті дії трансмісійного механізму, тобто системи зв'язків із забезпечення передання сигналу (інформації) від центрального банку до господарюючих суб'єктів. Цей механізм включає канали, методи та інструменти передання сигналу. До традиційних каналів належать: грошовий, кредитний, процентний і валютний. Методи включають вплив на грошову базу, грошові агрегати, банківські резерви, процентні ставки. До інструментів належать: рефінансування та інтервенції для підтримки валютного курсу.
Досвід останніх 40 років показує, що незмінними залишаються лише стратегічні цілі грошово-кредитної політики. Як відомо, їхній вибір тісно пов'язаний з досягненням загальних цілей державної економічної політики, таких як підтримання сталого економічного зростання, високої зайнятості, низьких темпів інфляції, фінансової стабільності. Так, у США кінцевою метою грошово-кредитної політики проголошено ефективне сприяння завданням підтримання максимальної зайнятості, цінової стабільності і помірних довгострокових процентних ставок, у Канаді -сприяння економічному розвиткові та підвищенню рівня життя населення шляхом дотримання стабільно низької та прогнозованої інфляції, у країнах Євросоюзу прагнуть до цінової стабільності, а також підтримки високого рівня зайнятості і сталого, не інфляційного економічного зростання. У багатьох країнах до кінцевих цілей монетарної політики належить також підтримання стабільності національної валюти[1].
» следующая страница »
1 2 34 5 6 7 8