В умовах недостатнього бюджетного фінансування все більшої ролі набуває позабюджетне фінансування інноваційної діяльності.
Не менш важливим механізмом у створенні реальних умов для стабільного інноваційного розвитку української економіки є формування й успішна діяльність великих корпоративних структур як провідника промислової науково-технічної політики. В умовах постійної нестачі державного фінансування забезпечення науково-технічного та інноваційної діяльності, перенесення фокусу на внутрішні
можливості великих корпоративних структур є важливим перспективним шляхом до зростання інноваційної активності у секторах реальної економіки. Для реалізації цієї можливості необхідно в першу чергу зробити системний механізм взаємодії Держави с корпоративним сектором, який включав би інституційні, фінансово - економічні та організаційні важелі стимулювання розвитку всіх етапів інноваційного циклу. Одними із можливих способів є активніше використання банківського кредитування, що на сьогодні в структурі фінансування інноваційної діяльності становить незначну частку. Українська державна інноваційна компанія як фінансово-кредитна установа й елемент національної інноваційної системи досі не розв'язує проблеми кредитування виконавців інноваційних проектів. Більше того, її підпорядкування Міністерству промислової політики України спрямовано на розділення єдиної системи на окремі фрагменти [10].
Окрім того, Україні потрібні елементи інфраструктури, діяльність яких зорієнтована на підтримку малих інноваційних підприємств, що створюються з метою комерціалізації інноваційних розробок. Такими елементами можуть стати інноваційні бізнес-інкубатори. Проте критерії віднесення підприємств до бізнес-інкубаторів, а також можливість отримання ними державної підтримки Законом України «Про інноваційну діяльність» не визначені. Тому, першочерговим завданням залишається формування інституційного середовища, що сприяло б розвитку партнерських відносин між державними органами та бізнесом. Реалізація цього завдання вимагає створення системи спеціальних інститутів із регулювання партнерських відносин, а саме спеціалізованих агентств, державних корпорації, проектних й керуючих компаній, тощо. Особливої уваги вимагає такий формат співробітництва як проектне фінансування в рамках приватного та державного капіталів, що дозволяє виявити, оцінити а розподілити ризики між сторонами, забезпечити своєрідну «фінансову безпеку» великим корпоративним капіталовкладенням, що в свою чергу буде сприяти заохоченню подальшого інвестування корпоративного сектору у інноваційний розвиток.
Важливим аспектом є те, що при інституційних перетвореннях необхідно враховувати принцип компліментарності інститутів, який виходить з того, що інститути доповнюють один одного і бажаний економічний ефект досягається лише на основі взаємопов'язаних інституційних змін [11]. Аналізуючи ситуацію, що склалася, варто визнати недосконалість та недооформленість інституту власності. Так, зокрема в Україні занадто довго триває перерозподіл власності шляхом приватизації державного майна. Ці процеси об'єктивно пов'язані з банкрутством підприємств, дезорганізацією виробництва, його реструктуризацією, що заважає запровадженню інновацій у виробництво. Слід зазначити, що державне управління інноваційною діяльністю традиційно тяжіє до галузевих засад, тоді як потрібно системно й послідовно впроваджувати функціональні. У свою чергу, проблеми ставлення та функціонування інституту власності у поєднанні із високим рівнем «тінізації економіки» формує негативні очікування потенційних інвесторів щодо забезпечення державою непорушності інституту приватної власності, що у таких умовах робить неможливим впровадження інноваційної діяльності та фінансування наукових досліджень пріоритетом бізнесу, оскільки економічний ефект від такого капіталовкладення можна очікувати у довгостроковій перспективі, а в умовах невизначеності бізнес не готовий нести ризики втрати капіталу або вигоди [12]. Як показує практика світового господарювання, на сьогодні галузь досліджень та розробок замає одну із провідних позицій в результативному забезпеченні інноваційного розвитку економіки та разом із відповідним бізнес-процесами набуває статусу прибуткового бізнесу [1]. Однак, нажаль, українська статистика доводить, що переважна частина НДДКР в Україні знаходяться за межами корпоративного сектору, та, відповідно, за межами відтворювальних механізмів їх фінансування.
» следующая страница »
1 2 3 4 5 67