Влітку 2010 Верховна Рада України прийняла Закон "Про державно-приватне партнерство», який визначає організаційно-правові засади взаємодії державних партнерів з приватними та основні принципи державно-приватного партнерства на договірній основі [5].
Сферами застосування державно-приватного партнерства є такі важливі напрями як охорона здоров'я, туризм, очищення води, оброблення відходів, виробництво електричної енергії, будівництво доріг та залізниць, розвідка родовищ корисних копалин і т.д. Державна підтримка здійснення державно-приватного партнерства надається переважно шляхом надання гарантій та фінансування за рахунок коштів державного та місцевого бюджетів.
Це дуже значний і важливий крок у напрямі зміни відносин між владою та бізнесом, але, на жаль, державні органи влада в Україні не зацікавлені в активному розвитку реального й постійного діалогу з бізнесом, адже це означає втрату частини їхніх повноважень та суттєве посилення контролю за їх діяльністю. Сьогодні виходить так, що діалог потрібен лише малому і середньому бізнесу, який займає приблизно 90% зареєстрованих підприємств України. Органи ж державної влади сьогодні не готові до ефективного діалогу, в першу чергу - завдяки не виваженим діям держави та такими чинниками, як непослідовність процесів лібералізації бізнес середовища, несприятливе для розвитку податкове законодавство та багато інших.
Важливим елементом ефективного діалогу влади і бізнесу є високоорганізовані і висококваліфіковані громадські об'єднання підприємців, які мають стати надійними виразниками й ефективними захисниками інтересів бізнесу. Проте в Україні якість роботи громадських об'єднань бізнесу, попри відчутне зростання, все ще важко назвати конкурентоспроможною. Протягом останніх років створено багато об'єднань підприємців, але система самоконтролю бізнесу, на жаль, існує тільки на папері.
Економічний діалог має передбачати наявність взаємної відповідальності його учасників - держави, бізнесу та організацій громадянського суспільства. Відтак основні засади економічного діалогу щодо інститутів взаємного представництва та форм врахування позицій сторін повинні набути нормативно-правового оформлення (наприклад, у Франції існує інститут соціально-економічних рад закріплений Конституцією країни). Тобто, варто надати законне право підприємцям та громадським об'єднанням контролювати та надавати власні пропозиції щодо рішень органів державної влади, які знаходяться в рамках їхньої компетенції. Крім того, необхідно створити нормативно-правову базу механізму цивілізованого відстоювання бізнесом власних інтересів та впровадити механізм відповідальності посадових осіб
органів державної влади за невиправдане втручання в діяльність бізнесу. Це сприятиме підвищенню якості економічного діалогу, укоріненню культури його здійснення, суттєвому поліпшенню економічної політики в Україні [4].
Залучення громадськості до вироблення державної політики має стати реальним, а не формальним обов'язком регуляторних органів. Передумовою такого залучення є підвищення прозорості регуляторної діяльності органів влади та забезпечення ними безперешкодного доступу до інформації про цю діяльність. Лише володіючи повною інформацією, громадськість може стати рівноправним учасником процесу здійснення державної регуляторної політики [6, с.20].
Громадські об'єднання, яким держава повинна передати частину своїх функцій, можуть бути гарантами при отриманні кредитних коштів, виступати в ролі суб'єктів сертифікації, надавати консультації суб'єктам СМСБ. Крім того, шляхом залучення громадських об'єднань до реалізації політики сприяння розвитку СМСБ вдасться скоротити час прийняття управлінських рішень та зменшити відповідні статті витрат у державному бюджеті. Залучення громадськості до системи державного управління дасть змогу забезпечувати постійний моніторинг державної політики з метою встановлення моментів її неузгодженості зі завданнями розвитку підприємництва.
» следующая страница »
1 2 3 4 56