Державне регулювання розвитку аграрного сектору в Україні та світі: порівняльний аналіз

У країнах Західної Європи регулювання виробництва сільськогосподарської продукції здійснюється також через квотування. Наприклад, у Великій Британії застосовується встановлення квот на деякі види продукції, такі як хміль (до 1982р.), картопля. Це регулюється актами про сільськогосподарський маркетинг. Згідно з внутрішнім законодавством квоти стосуються особисто товаровиробників, а не земельних ділянок.

Для країн Східної Європи початку перебудови було характерне суттєве обмеження втручання держави в розвиток аграрного сектора з метою досягнення так званого «ринкового саморегулювання» сільського господарства. Результатом такої політики є різке загострення аграрної кризи в регіоні. Тому зараз створюється нова система державного регулювання сільськогосподарської сфери, спрямована як на впорядкування внутрішнього аграрного ринку, так і на регулювання зовнішньоекономічних зв'язків, впливу на прибуток фермерів, структуру сільськогосподарського виробництва, аграрний і продовольчий ринок, соціальну структуру села, міжгалузеві і міжгосподарські відносини з метою створення стабільних економічних, правових і соціальних умов для розвитку сільського господарства, задоволення потреб населення в якісних продуктах харчування за соціально прийнятними цінами. При цьому регулювання здійснюється відповідними державними органами, що діють через визначену систему інститутів, створених як сільськогосподарськими товаровиробниками, так і підприємствами оптової торгівлі, переробки, реалізації [ 5 ].

На підставі наявної інформації потрібно дослідити глобальні тенденції розвитку світового аграрного ринку під кутом зору входження України в глобальне конкурентне

середовище і визначитися з тим, як дана обставина може враховуватися в державній аграрній політиці.

При проведені аграрної політики важливим є врахування особливого характеру сільськогосподарського і продовольчого виробництва, розуміння того, що ринки сільськогосподарської сировини і продовольства - два малоеластичних масиви народного господарства. Сільськогосподарське виробництво є взагалі нееластичним залежно від цін, якщо коливання цін мають короткочасний характер, ця галузь сама по собі має консервативний характер. Не можна швидко змінити обсяги виробництва в рільництві, садівництві, виноградарстві, оскільки це пов'язано зі сівозмінами, що обмежує маневр посівними площами. Дія факторів інтенсифікації (добрив, машин, технологій) виявляється через певний період і може мати неоднозначні результати залежно від сформованих природних умов. Таким чином, потрібний значний час для пристосування сільського господарства до нового рівня цін, переорієнтації виду діяльності за умови зміни цін на засоби виробництва в тому ж напрямку.

Населення, виходячи із своїх фізіологічних потреб, відносно стабільно споживає визначений набір продовольчих товарів, йдучи на жертви у витратах на товари тривалого користування, одяг тощо у випадку зниження доходів. Формуючи попит на дешеві продукти харчування, спостерігається ефект Гіффена: із загальним зростанням цін на продовольство, споживання дешевих продуктів збільшується внаслідок різкого скорочення попиту на більш дорогі продукти. З іншого боку, за умови зростання доходів чи падінні цін не спостерігається адекватного зростання попиту, оскільки рівень споживання продовольства визначається двома одночасно діючими факторами - фізіологічним і економічним, причому їхні дії не збігаються. Зіткнення на ринку двох малоеластичних масивів попиту і пропозиції призводить до непропорційно великих коливань цін. Так, збільшення або зменшення постачань сільськогосподарської продукції на ринок на 1 % може супроводжуватися зміною цін на продукти харчування на кілька відсотків, що робить ринок продовольства, а звідси і ціни товаровиробників, дуже хиткими. Виходячи з цього, вчені і державні діячі дійшли висновку, що ринковий ціновий механізм не в змозі цілком виконати свою головну функцію - бути регулятором попиту та пропозиції, внаслідок чого продовольчий ринок не є саморегулюючим, особливо при сучасному масовому виробництві і збуті продуктів харчування. Усе більше вчених схиляються до думки, що ринок продовольства, в усякому разі його основні товари, так само як і сільськогосподарська сировина, повинен регулюватися, і основним регулятором має бути держава.

 

« Содержание


4


по автору: А Б В Г Д Е Ё Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я

по названию: А Б В Г Д Е Ё Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я