Визнаючи безперечні досягнення вітчизняних і зарубіжних науковців з теорії економічної діяльності держави та її важливої складової - аграрної політики, зазначимо, що поза їх увагою залишаються деякі теоретико-методологічні та практичні питання. Систематизація існуючих розробок з питань державного регулювання економіки сьогодні дає змогу обґрунтувати доцільність розгляду теорії економічної діяльності держави як цілісного наукового напряму. Для цього є потреба у визначенні сутності її категоріального апарату. Ключовим завданням залишається розробка наукових засад щодо системи державного регулювання аграрного виробництва, забезпечення ефективності цього процесу, що дасть можливість побудувати конкурентоспроможну національну модель аграрної економіки ринкового типу, забезпечити її сталий розвиток і на належному рівні - продовольчу безпеку України. Особливого значення набуває роль держави у створенні ринкової інфраструктури, регулювання технічного оснащення сільського господарства, інноваційна політика, забезпечення ефективного використання землі, збереження і підвищення її родючості.
Отже, проблема формування ефективної системи державного регулювання аграрної сфери економіки та її подальшого розвитку зумовлена:
- концептуальною та методологічною значущістю системи державного регулювання аграрної сфери економіки і, що особливо важливо, в умовах реформування земельних відносин і відносин власності в Україні;
- недостатністю розвитку вітчизняної науки про теорію економічної діяльності держави в цілому і щодо аграрної сфери економіки.
Підтримка сільського господарства була і залишається головною темою аграрної політики України. Саме з обсягами підтримки багато вчених та політиків країни пов'язують успішність роботи аграрних підприємств і можливість досягнення сталого розвитку сільської місцевості. У цілому це зумовлено двома причинами. По-перше, за часів Радянського Союзу сільському господарству надавали значні субсидії, які наприкінці 80-х років ХХ ст. становили 80% валового доходу аграрних підприємств. По-друге, багато країн світу з ринковою економікою надають істотну підтримку своїм фермерам [ 2, с. 58 ].
Останніми роками перед багатьма країнами постає питання про необхідність посилення регулюючої ролі держави щодо сільськогосподарського виробництва. Основними важелями державного регулювання вважаються:
— цінове регулювання виробництва сільськогосподарської продукції;
— система оподаткування;
— кредитно-фінансовий механізм;
- антимонопольна політика;
- регулювання зовнішньоекономічної діяльності;
— спеціальні цільові програми.
Застосування цих важелів у різних країнах здійснюється по-різному. Якщо, наприклад, для країн колишнього СРСР характерна державна підтримка слабких неприбуткових господарств, то в США підтримку дістає ефективне високотоварне виробництво (близько половини субсидій отримують 15 відсотків великих фермерських господарств) [ 5 ].
В Італії державне регулювання сільського господарства (точніше — втручання, адже Конституція використовує саме цей термін) можливе щодо розмірів земельних ділянок, режиму сільськогосподарських земель, їх поліпшення та перетворення, а також надання допомоги дрібним та середнім землевласникам.
Для країн Західної Європи характерним є не стільки внутрішнє державне регулювання відносин у сільському господарстві, скільки регулювання на рівні Європейського Союзу. Єдина аграрна політика країн ЄС стосувалася перш за все регулювання експорту та імпорту. Передбачено, наприклад, стягнення спеціальних платежів при імпорті в країни ЄС зернових культур; введена система імпортних та експортних ліцензій на торгівлю яловичиною, зерновими, молоком та молочними продуктами за межі ЄС; передбачена виплата різниці між світовими цінами та цінами Союзу. Більш високі ціни порівняно зі світовими встановлюються з метою підтримки своїх товаровиробників, але це стало обтяжливим для бюджету ЄС та окремих його членів. Тому нещодавно переглянуто сільськогосподарську політику Союзу. З метою зменшення дотації аграрному сектору та припинення зросту бюджетних коштів на дотації сільськогосподарським товаровиробникам були змінені квоти на окремі види продукції, введені фінансові санкції за перевиробництво деяких продуктів тощо. Таким чином, здійснився перехід від цінової підтримки виробництва та експортних дотацій до прямої підтримки безпосередньо фермерів, що пов'язано зі скороченням використання виробничих факторів (землі, худоби) та передчасним виходом на пенсію.
» следующая страница »
1 2 34 5 6 7