Вибір моделей формування макрофінансових пріоритетів взаємодії з транснаціональним банківським капіталом для України як необхідної передумови виходу з системної кризи також вимагає глибокого переосмислення. Адже застосування західних ліберальних моделей є передчасним, а використання китайської моделі є неможливим з багатьох причин, зокрема: відсутності великих обсягів золотовалютних резервів, великого корпоративного боргу, а також меншими масштабами внутрішнього ринку.
Взагалі, аналізуючи сучасну історію розвитку банківського регулювання в Україні, варто звернути увагу на, здавалося б, парадоксальний факт наявності перманентного конфлікту між стратегічними (і, як показує практика, найчастіше вірними) ініціативами регулятора і поточними інтересами учасників банківського ринку. Як показовий приклад можна згадати про зусилля НБУ за рік до кризи щодо боротьби з доларизацією банківського сектора й введення обмежень на кредитування населення в іноземній валюті. Ці зусилля виявилися марними завдяки активному опору банківського співтовариства. Фінансові кола не погодилися втратити значну частину бізнесу і домоглися відстрочки такого обмеження, хоча й усвідомлювали високий рівень валютних ризиків. У результаті тільки в І-й половині 2008 р. було видано валютних кредитів населенню (у тому числі іпотечних) у розмірі, що перевищував $7 млрд. При чому, дана хибна тенденція домінувала на піку зростання цін на нерухомість, яка згодом знецінилася. Як наслідок, значна частка цих кредитів (близько 40%) для банківської системи виявилася проблемною [5, с. 43].
Однак, навіть у посткризовий період, який вимагає конструктивних дій від власників комерційних банків, у питаннях докапіталізації спостерігається активний опір банківського співтовариства. Як і у докризовий період, коли не були запроваджені стандарти банківського нагляду Базель-ІІ, більшість авторитетних українських банкірів наполягають на несвоєчасності нововведень. Небажання акціонерів збільшувати капітали їх банків є цілком природнім явищем, адже господарська діяльність сектора збиткова, а адекватні прибутки очікуються лише у довгостроковій перспективі. Подібне небажання характерне і для великих, і для дрібних банків, як національних, так і дочірніх установ міжнародних банківських груп. Разом з тим, альтернативи капіталізації (як інструмента
підвищення рівня надійності банків) не знайдено. Підвищення вимог до капіталу банків не є суто національною особливістю України, а виступає на сучасному етапі загальносвітовою тенденцією розвитку фінансових ринків.
Безумовно, жорсткість контролю над банками є глобальним трендом. Необхідно визнати, що правила гри на глобальному фінансовому ринку найближчим часом будуть домінувати над національним регулюванням фінансового сектора. Це твердження стосується не тільки сфери встановлення нормативів адекватності капіталу а й більш широкого кола питань господарської практики, прикладом чому є введення в дію нового Закону України «Про протидію легалізації злочинно отриманих доходів». Норми Закони підсилюють правила фінансового моніторингу для банків, що викликає негативну реакцію банківських установ. Однак, прийняття даного Закону по суті стало адаптацією (наближенням) норм українського законодавства до міжнародних стандартів, які в західноєвропейських країнах є ще більш жорсткішими.
Зокрема, на рівні директив ЄС питання відмивання «брудних» грошей все частіше розглядається в контексті так званого compliance (дотримання регулятивних вимог і правил професійного поводження). Вимоги compliance не обмежуються боротьбою з відмиванням грошей, вони також охоплюють правила щодо запобігання корупції, регулювання банківської практики операцій з інсайдерами, використанню інсайдерської інформації при проведенні угод, а також встановлюють нормативи запобігання конфлікту інтересів [1, с. 60].
» следующая страница »
1 2 3 4 5 67