Незважаючи на весь інструментарій заходів, що був застосований урядами різних країн, для оздоровлення національних фінансових систем, все ще існує гостра проблема наявності достатньої кількості джерел надходження недержавного капіталу, що міг би підтримати перенасичені баланси крупних транснаціональних банків. Насамперед, банківські кола акцентують увагу на тому, що на сучасному етапі розвитку світової економіки не існує цілісного «фінансового ландшафту», а залишились лише «фінансові руїни». Міжнародна банківська справа знаходитися у ситуації,
домінантною складовою якої є те, що деякі великі фінансові інститути продовжують боротьбу за виживання, а їх акції торгуються за ціною, котра складає від 60 до 70% від їхньої реальної вартості [12].
У цих умовах особливо важливого значення набуває підвищення регулюючої та контролюючої ролі держави як на макрорівні, так і міждержавної співпраці на мегарівні світового господарства. Перед країнами постає термінове завдання мінімізації агресивної, експансіоніської функції міжнародного фінансового капіталу. Очікуються глибинні трансформації у регулятивній політиці на світовому рівні фінансових послуг. Ряд органів банківського контролю не змогли вчасно спрогнозувати й припустити, що розміри деяких банків стануть настільки масштабними, що та чи інша країна просто не буде в змозі їх врятувати. Наприклад, навіть у Великобританії та Швейцарії урядові чиновники були шоковані тим, що капіталізація деяких фінансових інститутів вища за величину економічного потенціалу країни.
Регулятивні органи багатьох держав не змогли також вчасно виявити ті складності, що виникли при функціонуванні структур із трансграничними активами. Однак, вплив міжнародних регулятивних правил і нормативів може бути ефективним тільки під контролем авторитетного міждержавного органа, який в умовах кризових явищ здатний стати кредитором останньої інстанції. Перед керівниками центральних банків різних держав на сучасному етапі постає найважливіше питання формування нового глобального економічного регулятивного інституту, що має бути забезпеченим повноваженнями та ресурсами для уникнення катастрофи 2008-го року у майбутньому. При чому, основним завданням даного міжнародного інституту стане формування нових правил для управління рівнем ризиків, які транснаціональні банки приймають на себе.
Запровадження низки регулятивних заходів для нормалізації ситуації у галузі фінансових послуг наприкінці 2009 р., а саме стабілізаційні пакети для великих банків, зміни у монетарній політиці а, також у сфері фінансового стимулювання надала свої позитивні результати. Зокрема, завдяки інтервенціям центральних банків поступово зменшився дефіцит ліквідності, намітилося відродження різноманітних інструментів фінансування, розпочались торги на ринку облігацій з покриттям. Однак, високий рівень безнадійних позик (non-performing loans - NPL), слабких активів і кредитних втрат банківських груп у суто кількісній оцінці дає підстави розглядати питання про необхідність націоналізації деяких структур.
Саме тому, ефективним засобом на сучасному етапі виходу з системної кризи є масова рекапіталізація банків, при чому, за участі держави. Крім того, банкам буде досить складно в найближчі роки мобілізувати новий капітал для компенсації теперішніх і майбутніх втрат без державної допомоги. Так, крупні західноєвропейські банки протягом кризового періоду 2008-2009 рр. змогли залучити $175 млрд., з яких 62% - за допомогою емісії нових акцій. Близько 57% усього сконцентрованого капіталу було надано національними урядами [7].
Однак, хвиля націоналізації, що захлиснула світовий фінансовий сектор, ускладнює фінансовим установам завдання мобілізації капіталу, оскільки ситуація для інвесторів у даному випадку залишається невизначеною і малозрозумілою. Відсутність у інвесторів чіткого розуміння складних структур капіталу банків зробило для останніх майже неможливим залучення акціонерних внесків лише як у самій основній і дорогій формі. Одночасно інвестори стурбовані націоналізацією фінансових інститутів і масовим розмиванням акціонерного капіталу, що теж створює для банків складності у сфері мобілізації чистого власного капіталу. Адже нема рації компенсувати втрати за рахунок використання гібридних інструментів, що включають зобов'язання по відшкодуванню збитків через 10-20 років.
» следующая страница »
1 2 34 5 6 7