Державне регулювання як чинник впливу на ефективність відносин підприємств АПК

Разом з тим, це абсолютно не означає необхідності припинення підтримки підприємств агропромислового комплексу. Справа не у механічному збільшенні чи зменшенні таких витрат, а у розширенні державної бюджетної підтримки розвитку суб'єктів усіх сфер АПК за оптимізації структурних параметрів витрат.

Третя група - реалізація державних програм розвитку агропромислового комплексу чи його окремих сфер (наприклад, сільськогосподарського виробництва). Такі програми мають за основу збільшення обсягів виробництва продукції рослинництва і тваринництва шляхом інтенсифікації та удосконалення техніко-технологічного оснащення виробництва, перехід до прогресивних систем землеробства, що послаблюють від' ємний вплив несприятливих погодних умов; впровадження ресурсо- та енергоощадних технологій; створення та впровадження нових сортів і гібридів культур; використання біологічних методів та технологій боротьби з бур'янами та хворобами рослин; підвищення генетичного потенціалу продуктивності тварин та птиці на основі використання досягнень української та світової селекції тощо.

Політика уряду щодо розвитку агропромислового виробництва суперечить вирішенню проблеми благоустрою сільських територій та зростання добробуту працівників. Як наслідок, значні втрати матеріальних, сировинних та фінансових ресурсів, погіршення використання земельних ресурсів, подальша руйнація соціальної інфраструктури сільської місцевості, деградація її мешканців, відсутність умов для побудови ефективних організаційно-економічних відносин між суб' єктами АПК.

Ми переконані у тому, що з метою збереження незалежності та забезпечення економічної (а в її межах - продовольчої) безпеки держави агропромисловий комплекс потребує визнання як стратегічний пріоритет державної соціально-економічної політики, що буде поштовхом і до зростання національної економіки у цілому.

Зауважимо, що виробництво продовольства формує вагому частку сукупного суспільного фонду споживання, тому певна частина прогнозованого зростання доходів населення має забезпечуватися збільшенням виробництва та підвищенням якості національних продуктів харчування. Ефективність таких процесів значною мірою залежить від стану організаційно-економічних взаємовідносин підприємств АПК.

Перетворення АПК у пріоритет національного економічного зростання сприятиме вирішенню низки проблем перспективного соціально-економічного розвитку країни, а саме: насичення

внутрішнього агропродовольчого ринку власними товарними ресурсами шляхом максимального використання агроекономічного потенціалу та сировинної бази; оптимізації структури імпорту сільськогосподарської продукції, сировини та продовольства; забезпечення продовольчої незалежності країни; розвитку інноваційної діяльності підприємств усіх галузей агропромислового комплексу; створення нових робочих місць; удосконалення оплати праці; зростання доходів територіальних бюджетів тощо.

На наш погляд, не варто відкидати й думку тих дослідників, які вважають, що інтегруючим чинником зростання ефективності функціонування національного агропромислового комплексу слід вважати досягнення науково-технічного прогресу.

Таким чином, державне регулювання є важливим чинником впливу на процеси формування ефективних механізмів організаційно-економічних відносин підприємств усіх сфер агропромислового комплексу. Перспективи подальших наукових розвідок потребують дослідження процесів глобалізації світової економіки, які позбавляють національні ринки природних кордонів, не є перепоною для іноземних суб'єктів господарювання, формують умови подальшого удосконалення відносин підприємств АПК.

 

« Содержание


4


по автору: А Б В Г Д Е Ё Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я

по названию: А Б В Г Д Е Ё Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я