Спробуємо з' ясувати, які саме чинники обумовлюють необхідну державну підтримку та рівень її втручання у господарську діяльність підприємств агропромислового комплексу України і впливають на ефективність організаційно-економічних відносин його суб' єктів.
Перший з них пов'язаний з тим, що сільське господарство як системоутворююча сфера АПК, є найбільш немонополізованим, подрібненим щодо майна та просторового розташування. Слід зауважити, що у багатьох країнах світу зростання цін на засоби виробництва та виробничі послуги випереджає зростання цін на продукцію аграрного сектору, що призводить до випереджаючого зростання витрат сільськогосподарських товаровиробників у порівнянні з їхніми доходами [2, с. 121194].
Разом з тим, певний монополізм переробних підприємств та сфери торгівлі формує несприятливі умови збуту та просування сільськогосподарської продукції та сировини, внаслідок чого спостерігається тенденція скорочення доходів виробників у розрахунку на одиницю реалізованої продукції.
Інший чинник - нестабільність доходів сільськогосподарських товаровиробників внаслідок природно-кліматичних коливань. Так, у несприятливі за цією ознакою роки втрачаються значні доходи порівняно із середньорічними показниками. Одночасно погодні коливання мають дестабілізуючий вплив на внутрішній продовольчий ринок, що викликає, за інших незмінних умов, непрогнозовані зміни цін на окремі продовольчі товари та сільськогосподарську сировину (на жаль, такі зміни спрямовані переважно на підвищення цін). Тому об'єктивно виникає необхідність регулювання ринків сільськогосподарської сировини та продовольства, де не є винятком державні закупівлі та товарні інтервенції, що мають місце у низці країн-членів СОТ.
Наступний чинник - невідворотна та постійно зростаюча відкритість внутрішнього агропродовольчого ринку, а також пов'язаний з цим ціновий тиск на національних виробників -суб'єктів АПК в умовах глобалізації економіки та інтернаціоналізації світових ринків. Саме це зумовлює необхідність здійснення державою захисту національних виробників продовольства
підприємств усіх сфер АПК, адже завдання державної підтримки щільно переплітаються з проблемами забезпечення національної продовольчої безпеки країни.
Надзвичайно важливим нам видається чинник, який останнім часом набуває пріоритетного значення - це завдання охорони та збереження навколишнього середовища, стійкого розвитку сільських населених пунктів та забезпечення національної продовольчої безпеки, які складають сутність концепції багатофункціональної ролі агропромислового комплексу у життєдіяльності суспільства. Варто наголосити на тому, що сучасна політика держави відносно підприємств усіх сфер АПК має формуватися як комплекс заходів, спрямованих на системне та ефективне вирішення проблем не лише розвитку виробництва продовольства, збільшення обсягів зовнішньої торгівлі, але й справедливого їх розподілу, благоустрою та вирішення інших соціальних проблем розвитку сільських територій [3, с. 357-369].
Форми державного впливу, багатоманітність їх напрямів можна звести до трьох укрупнених
груп.
Перша група - правовий супровід. Це зумовлено тим, що однією з функцій держави є визначення законодавчих основ та меж втручання у процеси виробництва та розподілу сільськогосподарської продукції, сировини та продовольства. На жаль, в Україні ще не достатньо ефективний такий правовий супровід, що є вагомою перешкодою на шляху формування ефективних організаційно-економічних відносин підприємств усіх сфер АПК.
Друга група - бюджетно-фінансовий вплив. Фінансове оздоровлення всіх суб'єктів агропромислового комплексу України без державної підтримки й допомоги, є проблематичним [4, с. 286-314]. Разом з тим, варто звернути увагу на те, що у світовій економіці значна частка бюджетних витрат у формуванні фінансових результатів діяльності підприємств національного агропромислового комплексу не вважається показником високої ефективності державного втручання, інколи дослідники визнають це навіть свідченням несприятливого макроекономічного клімату. Ми приєднуємося до думки тих дослідників, які вважають, що бюджетні кошти виконують функцію заміни нестачі власних джерел відтворення в агропромисловому комплексі й не мають активного цілеспрямованого впливу на темпи та пропорції його розвитку, не ініціюють інноваційної діяльності суб' єктів господарювання, а головне - є гальмом розвитку їх організаційно-економічних відносин.
» следующая страница »
1 2 34 5