Використання досвіду закордонних країн при нарощуванні та якісному розвитку інноваційного потенціалу для України має ключове значення не тільки з огляду щодо європейської направленості реформ, які запроваджують в нашій країні. В країнах - лідерах високих технологій (США, Японія, країни-члени ЄС, нові індустріальні країни та ін.) за багато десятиріч розвитку економіки інтенсивним шляхом вироблені та відшліфовані інноваційні моделі і механізми, склався інтелектуальний (інформаційний ринок), створена в цілому ефективна система стимулювання новацій і відповідний психологічний мікроклімат, що сприяє просуненню наукових ідей „від лабораторії до підприємства". Так, протягом останніх років США посідають найвищі місця у рейтингах авторитетних міжнародних організацій. Ця країна лідирує у світовому виробництві основних наукомістких галузей: питома вага експорту високотехнологічної продукції в загальному обсязі продукції промисловості складає більше 30%. Завдяки високим витратам на НДДКР, які складають близько 50% загальних світових витрат, США в різний час належало майже 22% із 50% загальних світових витрат, США в різний час належало майже 22% із 50% макротехнологій, які утворюють світовий ринок високотехнологічної продукції [3].
Проте, колись і в США існував розрив між промисловою практикою, науковими дослідженнями та освітою. Економічну загрозу у 90-х роках для них представляла Японія, яка обігнала країну за темпами освоєння і виведення на міжнародні ринки наукових товарів. Її продукція стала витісняти американські товари і в самих США. В подальшому до Японії приєднались НІК -Сінгапур, Тайвань, Південна Корея і Малайзія, кинувши тим самим серйозний виклик американській економіці. Вперше після кризи 1929-1933 рр., зниження економічної конкурентоспроможності американської економіки було визначено як загрозу національній безпеці [5].
Заслуговує на увагу також досвід ЄС по ліквідації розриву в інноваційній сфері. Принципово новим в міжнародних економічних відносинах стало створення Європейського інноваційного простору, за допомогою якого розв'язуватимуться наступні проблеми: дослідження та інновації, людські ресурси й мобільність; дослідницька інфраструктура; наука й суспільство.
Реалізація інноваційної політики дозволить вирішити такі завдання: максимально задовольняти розумні потреби суспільства і при цьому витрачати обмежені виробничі ресурси. Цього можна досягнути завдяки забезпеченню інтенсивного розвитку в усіх сферах соціальної та економічної діяльності. Таким чином, уряд має забезпечити умови, які гарантували б щорічне збільшення обсягу інвестицій для забезпечення інноваційного розвитку. Кошти отримані від приватизації державного майна потрібно спрямовувати на інноваційний розвиток підприємств, що мають стратегічне значення для економіки держави.
Інноваційний потенціал варто розглядати з погляду комплексного й системного підходів. З позицій системного підходу інноваційний потенціал є невід'ємною частиною сукупного потенціалу підприємства або галузі і, у свою чергу, являє собою цілісну динамічну соціально-економічну систему. З позицій комплексного підходу інноваційний потенціал являє собою комплексну структуру, що складається із сукупності взаємодіючих елементів різного ступеня складності й організації.
» следующая страница »
1 2 3 4 5 67