Рівень використання інноваційного потенціалу, у свою чергу, залежить від якості прийнятих інноваційних і інвестиційних рішень на кожному етапі інноваційного процесу, а також від ступеня інформаційної забезпеченості цього процесу. З огляду на це, необхідно відзначити, що оцінка інноваційного потенціалу повинна бути спрямована на виявлення і вивчення факторів, що впливають на його формування, розвиток і реалізацію з метою визначення ступеня використання інноваційних можливостей і на цій основі зробити висновок про рівень інноваційної активності.
Серед фундаментальних факторів економічного зростання, використання потенціалу інноваційного розвитку в сучасних умовах є надзвичайно важливим для економічної політики як в цілому в світі, так і в Україні зокрема. Складність цього завдання у період, коли Україна в своєму розвитку успішно подолала етап відновлювального зростання і перейшла до інвестиційного, зумовила необхідність інтенсивних теоретичних пошуків та здійснення на їх основі практичних заходів, що сприятимуть посиленню позицій української економіки в глобальному конкурентному середовищі за рахунок технологічного лідерства, а не використання переважно запасу міцності цінової конкурентоспроможності, що характерно для сьогодення.
Інноваційний розвиток є унікальною сферою діяльності, в якій використовуються та взаємодіють знання з різних галузей науки, техніки, економіки, екології, психології й соціології, фундаментальних і прикладних наук, теорії й практики, виробництва й управління, стратегії і тактики. Важливим в управлінні інноваціями є підхід з позицій цілеспрямованого формування інтелектуального потенціалу й ринкової перспективи інноваційного продукту [1].
Системне поєднання державних інноваційних та регіональних цільових інноваційних програм, програм технологічного розвитку, а також окремих інноваційних проектів створить необхідні умови для насичення конкурентоспроможною продукцією, зробленою в Україні у найбільш стабільних секторах внутрішнього і зовнішнього ринків на основі використання потенціалу високотехнологічних виробництв.
Головною стратегічною метою державної інноваційної політики України є підвищення технологічного рівня і конкурентоспроможності виробництва, забезпечення виходу інноваційної продукції на внутрішній і зовнішній ринки, заміщення імпортної продукції на внутрішньому ринку і перехід на цій основі промислового виробництва в стадію стійкого економічного зростання. Найважливішим аспектом державної інноваційної політики є координуюча і законотворча діяльність щодо правової охорони новітніх технологій [6].
Управління розвитком інноваційного потенціалу повинно бути орієнтовано на заходи щодо розвитку готовності і здатності підприємства вперше здійснити й відтворити новацію, а інформаційне забезпечення управління інноваційним розвитком полягає у забезпеченні управління відповідними інформаційними технологіями, які надають можливість ефективно розвивати інноваційний потенціал.
Державою визначено як стратегічні (розвиток інноваційної культури суспільства; охорона і оздоровлення людини та навколишнього середовища тощо) та середньострокові напрями інноваційної діяльності (інтеграція національної освіти у світовий освітній простір; збереження та розвиток науково-педагогічних шкіл; розробка інноваційних технологій навчання; реформування мережі навчальних закладів, їх інтеграція шляхом створення системи навчально-науково-виробничих комплексів тощо) [7, 8]. Проте сьогодні в Україні існує декілька головних чинників - загроз інноваційній безпеці України: недостатній рівень фінансування науково-технічних робіт, слабкий розвиток інфраструктури трансферу технологій, зниження рівня "інтелектуалізації" експорту і
зростання імпортозалежності країни від наукоємних товарів, незадовільне інформаційне забезпечення інноваційної сфери, недосконалість податкової системи та відсутність державної підтримки, повільний розвиток ефективних форм інноваційної діяльності.
» следующая страница »
1 2 3 4 56 7