Теоретичні основи формування інноваційного потенціалу
Константинов П.В., аспірант НТУ «КПІ»
Успішна діяльність в ринкових умовах багато в чому залежить від здатності до інноваційного розвитку. Формування і вибір стратегічних напрямків інноваційної діяльності базується на результатах всебічної оцінки як середовища, в якому функціонує підприємство або галузь, так і визначенні їх внутрішніх інноваційних можливостей, які характеризуються станом і рівнем використання інноваційного потенціалу. При цьому інноваційні можливості істотно розрізняються в залежності від конкретних особливостей і стратегічної спрямованості. У зв'язку з цим оцінка інноваційного потенціалу в сучасних умовах стає об'єктивно необхідним елементом у процесі управління інноваційною діяльністю.
Проблематика сутності, формування та розвитку інноваційного потенціалу є предметом дослідження багатьох вітчизняних та зарубіжних науковців. Серед останніх досліджень, що стосуються специфіки розвитку інноваційного потенціалу необхідно виділити Бажала Ю. М., Балабанова І.Т., Говоруху Ж.А., Гриньова А.В., Данько М. С., Донцову Л.В., Кокурина Д.І., Попова Є.В., Федоренко В.Т. та ін.
Мета статті полягає в аналізі особливостей формування та розвитку інноваційного потенціалу на макро- та макрорівні.
У науковій літературі нараховується багато видів і визначень поняття інновація та інноваційний потенціал. Тому в першу чергу необхідно уточнити їх сучасний зміст. Innovation (англ.) - утворено з двох слів - латинського „новація" (новизна, нововведення) і англійського префікса „ін", що означає „в", „введення". Тому, у перекладі з англійського „інновація" означає: введення нового, відновлення. Результатом інноваційних процесів є нововведення, а їхнє впровадження в господарську практику визначається як нововведення, тобто з моменту прийняття до поширення новація здобуває нову якість і стає інновацією. Таким чином, інновація - це нововведення, пов'язане з науково-технічним процесом, відновленні основних фондів і технологій, удосконаленні управління і економіки підприємства [9]. Інновації є необхідною умовою розвитку виробництва, підвищення якості і кількості продукції, появи нових товарів та послуг. У ринкових умовах інновації охоплюють всю економіку, включаючи продуктивні сили (засоби виробництва, навчання працівників) і виробничі відносини (форми і методи управління, поділу, спеціалізації і комерції праці).
За іншим підходом до трактування цього поняття, якого дотримується велика кількість авторів, під інновацією розуміється процес, в ході якого наукова ідея або технологія виготовлення доводяться до стадії практичного використання і починають давати економічних ефект; комплексний процес створення нового практичного засобу (нововведення) для нової суспільної потреби або просто процес реалізації того або іншого науково-технічного нововведення, процес формування якісного нового стану системи.
За визначенням Й. Шумпетера, інновація - нова науково-оргатзаційна комбінація виробничих чинників, мотивована підприємницьким духом: „у внутрішній логіці нововведень - новий момент динамізації економічного розвитку" [4]. Не дивлячись на наявність розходжень в трактуванні поняття „інновація" головним є те, що наповнення його змісту здійснюється через процес, тобто певну діяльність, яка забезпечує існування інновації. У теорії і практиці така діяльність називається інноваційною діяльністю. За існуючими визначеннями, остання являє собою взаємозалежну та узгоджену послідовність дій, що допускає використання проміжних і кінцевих результатів науково-дослідних і пошуково-конструкторських робіт для втілення їх у новому чи удосконаленому товарі за допомогою технологічного процесу виготовлення продукції. У цьому контексті інноваційна діяльність проявляється як матеріалізація науково-технічного прогресу. Вона спрямована на практичне використання науково-технічного результату й інтелектуального потенціалу з метою отримання нового чи поліпшення існуючого продукту, способу його виробництва та задоволення потреб суспільства в конкурентоспроможних товарах і послугах.
» следующая страница »
1 23 4 5 6 7