Світові тенденції інноваційного розвитку при входженні в епоху інновацій

Логічним наслідком інтенсифікації та посилення ризикованості інноваційної діяльності стає збільшення вхідних бар'єрів на ринки наукомісткої продукції внаслідок зростання витрат на виробництво та реалізацію наукомісткої продукції зі значним потенціалом ефективності. Зрозуміло, що мова йде про вхідні бар'єри не створення ідеї, а, саме, її комерційної реалізації за етапами інноваційного процесу. Вартість здійснення перспективних інноваційних проектів щороку зростає. Це, обумовлює, по-перше, підвищення ролі корпоративного сектору економіки в реалізації конкурентоспроможних інновацій (тобто, корпоратизацію інноваційної діяльності); по-друге, розподіл функцій по здійсненню інноваційних проектів, посилення інтеграції корпоративної науки з малим і середнім інноваційним бізнесом при обмежених можливостях останнього самостійно пройти всі етапи інноваційного циклу.

Взагалі, слід говорити про посилення провідної ролі підприємницького сектору в структурі національних інноваційних систем, зокрема, в розрізі їх функціонального забезпечення. Так,

наприклад, саме на приватний сектор економіки в економічно-розвинених країнах припадає близько 70% загальнонаціональних витрат на фінансування досліджень і розробок (у Великій Британії -61,7%, Франції - 63,3%, Німеччині - 70%, США - 70,3%, Фінляндії - 71,3%, Швейцарії - 73,7%, Швеції - 75%. Японії - 77,2% [5, с. 218].

На фоні підвищення порога окупності витрат на здійснення інновацій та прискорення темпів їх морального старіння відбуваються певні трансформації у формах прояву закономірностей дифузії. Насамперед, відбувається переорієнтація інноваційних структур з проведення вузькогалузевих інновацій на реалізацію інноваційних проектів з широким потенціалом міжгалузевого використання. Актуальною стає тенденція прискорення темпів трансферу технологій, особливо, міжнародного. Сьогодні середньорічні темпи зростання обсягів міжнародної торгівлі технологіями становлять 13-14 %%, що значно випереджає темпи розвитку міжнародної торгівлі товарами та капіталами. Причому, в практиці міжнародного трансферу технологій успішно співіснують дві його моделі: «водоспаду» та «зливи». Перша модель передбачає поетапну передачу технологій при моральному старінні з більш розвинених в менш розвинені країни, що призводить до продовження терміну їх комерційної віддачі для підприємств країн - експортерів та одночасно збільшує технологічне відставання фірм країн -імпортерів. Модель «зливи» є класичним проявом мотивації інноваторів з країн - експортерів отримати максимально можливий прибуток від одночасної міжнародної дифузії інновацій. При дієвості кожної з цих моделей у своїй сфері застосування, вони взаємно доповнюють одна одну і можуть паралельно використовуватися одним й тим самим суб' єктом інноваційної діяльності для забезпечення максимального економічного ефекту.

Загальносвітовий економічний простір характеризується поглибленням диференціації у рівні інноваційного розвитку країн. Збільшується відрив економічно-розвинених країн від інших за ступенем зосередження науково-технічного потенціалу та ефективністю його використання. Так, країни «золотого мільярду» сьогодні контролюють 70 % всіх світових ресурсів. Тільки на США припадає близько 40% загальносвітових витрат на дослідження і розробки, в той час, як у країнах Латинської Америки та Африки разом вони становлять менше 1%. З 50 макротехнологій, що забезпечують виробництво високотехнологічної продукції у світі, п'ять країн - США, Японія, Німеччина, Велика Британія, Франція - володіють 46 макротехнологіями [6, с.83, 89].

В той же час, нерівномірність у забезпеченні інноваційними факторами конкурентоспроможності серед країн світової економіки не виключає можливостей їх поступового накопичення при певній комбінації чинників середовища, при реалізації продуманої, ефективної науково-технічної, інноваційної політики держави. Підтвердженням високої ймовірності досягнення цілей переходу на інноваційну модель економічного розвитку є формування нових світових центрів інноваційного розвитку, руйнування сталого панування в глобальному інноваційного просторі «тріади» (США, Західної Європи, Японії). Якщо в ХХ ст. країни «тріади» збільшували свою частку у світовому ВВП, а саме 1970 р. - 72%, 2000 р. - 74%, то вже на початку ХХІ ст. ця частка починає зменшуватися [4, с.1]. Сьогодні вона становить вже менше 60%. Тобто, мова йде про формування багатополярного світу, де поряд з країнами «золотого мільярду» нарощують свою присутність та зміцнюють конкурентні позиції на світовому інноваційному ринку нові індустріальні країни та країни БРІК. Саме ці країни за прогнозами аналітиків будуть в значній мірі визначати обличчя світової економіки к середині ХХІ ст. Вже сьогодні тільки на країни БРІК припадає 20% сукупного світового ВВП. Аналітики прогнозують, що к 2050 р. економіки цих країн вийдуть на перші місця у світі, представляючи 40% всього світового населення із сумарним ВВП у 14.951трлн. дол. США [4, с.2].

 

« Содержание


4


по автору: А Б В Г Д Е Ё Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я

по названию: А Б В Г Д Е Ё Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я