До функцій сучасних саморегулюючих організацій належать:
нормотворча - реалізується шляхом прийняття внутрішніх нормативних актів, які регулюють порядок здійснення професійної діяльності;
контрольна - в організації нагляду за дотриманням учасниками об'єднання вимог національного законодавства і саморегулюючих організацій;
примусова - передбачає розробку санкцій, заходів впливу та дисциплінарних заходів щодо членів саморегулюючих організацій;
арбітражна - реалізується через діяльність створених при саморегулівних організаціях третейських судів, експертних рад і захист професійних інтересів своїх членів у відносинах з органами державної влади та клієнтами;
інформаційна, яка здійснюється через аналіз інформації про діяльність своїх членів, самої СРО, її партнерів та ринку в цілому;
організаційна - організація ліцензування, професійного навчання, атестації та переатестації спеціалістів.
В залежності від покладених на саморегулівні організації функцій розрізняють три основні моделі саморегулювання.
Перша модель - делеговане саморегулювання, тобто, коли держава передає (делегує) певні функції з регулювання ринку (наприклад, ліцензування учасників ринку) організації саморегулювання, встановлює правила діяльності подібних організацій. Саме в цьому випадку виникають вимоги обов' язкового членства суб' єктів професійної діяльності в СРО, страхування відповідальності за шкоду, завдану третім особам під час здійснення професійної діяльності, створення компенсаційних фондів, посилюються вимоги до самих СРО. Ця модель застосовується при саморегулюванні окремих видів професійної діяльності адвокатів, лікарів, аудиторів, брокерів, тощо. Зазвичай делеговане саморегулювання займає домінуюче становище на ринку, будучи монополістом через іманентні властивості делегованих державою функцій.
Друга модель - добровільне саморегулювання, яке припускає встановлення та підтримку правил учасниками СРО без будь-якого схвалення або спеціального захисту з боку держави. Група учасників приймає на себе зобов' язання діяти згідно з правилами, встановленими ними колективно. Ці правила, зазвичай, вище вимог законодавства. Така модель саморегулювання, як правило, у тих областях торгівлі та промисловості, де членство в подібній організації приносить підприємствам конкурентні переваги у порівнянні з іншими компаніями та дозволяє демонструвати відповідність більш високим стандартам.
Третя модель - змішане саморегулювання, містить у собі елементи двох зазначених вище моделей. Вона характерна для тих країн, де держава чітко позначила в законодавчому порядку, що дотримання норм саморегулювання еквівалентне дотриманню закону. Ця модель не передбачає ні обов' язкового членства, ні обов' язкового дотримання норм, але можливе застосування санкцій стосовно організацій, які не дотримуються норм, встановлених державою та саморегулюючою організацією.
Саморегулювання є засобом, за допомогою якого члени професії або комерційної діяльності пов' язані взаємно узгодженим набором правил, що регулюють їх відносини з державою та іншими юридичними особами і громадянами, які є їх партнерами, клієнтами і замовниками.
За таких обставин, набуває особливого значення забезпечення майнової відповідальності у сфері саморегулювання, що базується на добровільних засадах, при цьому члени СРО мають право самостійно вибирати форми забезпечення відповідальності, пов'язані з реалізацією взятих на себе зобов'язань. Так в «Модельному законі про саморегулівні організації» визначений фінансовий інструментарій захисту майнових інтересів членів саморегулівних організацій, пов' язаних з відповідальністю за шкоду завдану третім особам, як способи забезпечення відповідальності членів СРО перед споживачами і іншими особами [3]. Перший спосіб - це особове або колективне страхування, мінімальний розмір страхового
» следующая страница »
1 2 34 5 6