Релігійно-моральний фактор у виправленні засуджених до позбавлення волі в Російській Імперії (на прикладі українських губерній) в ХІХ - початку ХХ ст.

У 1891 р. ГТУ (Головне тюремне управління) змушено було видати циркуляр № 11, в якому відзначило, що арештанти, одержуючи книги Священного писання, виривають з них листки для паління. Циркуляром № 28 від 8.06.1910 р. ГТУ пропонувало навіть як лікарський засіб проти сухот проводити «релігійно-моральні бесіди з хворими», а циркуляром № 70 від 29.11.1914 р. було запропоновано для боротьби з пияцтвом проводити «моральні бесіди» у в'язницях [14, арк.6; 15, с.862; 16, с.1148]. 21.04.1909 р. ГТУ були затверджені особливі правила відвідування церков [13, с.36].

Загальна тюремна інструкція 1915 р. визначила завдання та цілі ідеологічного впливу на ув'язнених. У ст. 244 Інструкції було вказано, що «духовно-моральна дія на арештантів має своїм призначенням роз'яснення їм правильних понять про релігійні і про загальні громадянські обов'язки, що вимагають відданості Престолу і Суспільству і шанування відповідних законів і влади» [17, с.236]. Інструкція відводила у в'язницях значну увагу православному духівництву. Тюремний священик був членом тюремної наради при начальнику в'язниці з питань внутрішнього розпорядку. Духовні ж особи інших віросповідань могли бути запрошені на такі наради, якщо вони торкалися питань релігії

їх єдиновірців. Православний священик разом з тим був викладачем Закону Божого в тюремній школі. Він разом з вчителем повинен був керувати тюремною бібліотекою. Для піклування про зміцнення православ'я Інструкція передбачала загальні молитви ув'язнених вранці, увечері, перед обідом і вечерею [17, с.170-171]. Культурно-просвітницька самодіяльність ув'язнених не допускалася, а Інструкція дозволяла лише духовні співи [17, с.209-214]. У тюремній літературі наводився приклад Сквирської повітової в'язниці Київської губернії, де комісія виявила «зовнішній і господарський порядок, чистоту, дисципліну, а арештантські будинки були доведені до зразкового стану». Митрополит Київський та Галицький Феогност, відвідавши її в 1901 р., був «захоплений її благоліпництвом» [19, с.68, 70].

Правилами внутрішнього розпорядку 1916 р. (кінцевий законодавчий документ царського уряду у сфері пенітенціарного законодавства) також регулювалися питання релігійно-морального виховання засуджених (розділ ІУ - богослужіння) [18, с.2-214].

Однак з часом церква втрачає своє повідне значення виховного центру, поступаючись місцем школі та бібліотеці, в яких просвітницька робота зводилася до релігійного впливу на ув'язнених за допомогою розповсюдження серед них книг відповідного змісту, постійно проводились читання церковно-історичного та релігійно-морального змісту [13, с.37-38]. В програмі діяльності тюремного відомства в кінці ХІХ ст. знаходилося питання про тюремні бібліотеки. їх створення за перші роки існування ГТУ (80-90 рр.) абсолютно не просунулося. Лише з 1904 р. центральне тюремне відомство у своїх звітах почало подавати відомості про бібліотеки. Так, наприклад, у 1904 р. зазначалося, що найбільша кількість бібліотек, а саме 15, функціонує в Харківській губернії [20], а віддалені губернії, здебільшого, зовсім їх не мали. Наприклад, Таврійська губернська інспекція у звіті за 1907 р. про бібліотеки не згадує ні слова [21, арк.47-49]. У 1904 р. із загального числа в'язниць, що надіслали звіти про бібліотеки, одна третина визналася в їх повній відсутності [7, с.360].

У системі комплексних заходів правового та психолого-педагогічного характеру важлива роль відводилася формуванню законослухняної особистості. З цією метою в місцях позбавлення волі наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. широкого розповсюдження набули недільні школи, у яких крім вивчення загальноосвітніх предметів проводилися заняття з вивчення прав та обов'язків вірнопідданих, закону Божого [22, с.119]. У 1904 р. постійні школи з викладачами в особі священика, псалмовщика і рідко з штатними викладачами існували тільки в одній третині в'язниць країни [7, с.360]. У 1891 р. почала функціонувати тюремна школа в Одесі [23], в 1898 р. - недільна школа при Харківській жіночій в'язниці [24, с.200]. У 1899 р. у жіночому відділенні Київської губернської в'язниці при школі були відкрити безкоштовні викладання жінок з вищою і середньою освітою, а з 1901 р почалися заняття в чоловічому відділенні в'язниці. Того ж року були відкрити школи в Киівському виправному відділенні, Черкаській та Сквирській повітових в'язницях, у ряді повітових в'язниць Харківської губернії [19, с.82-83]. У дореволюційній Росії православними священиками був накопичений багатий досвід релігійно-морального виховання ув'язнених. Цей досвід міг би використовуватися у питаннях етичного виховання засуджених до позбавлення волі в наступний час органами та установами виконання покарань.

 

« Содержание


5


по автору: А Б В Г Д Е Ё Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я

по названию: А Б В Г Д Е Ё Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я