Релігійно-моральний фактор у виправленні засуджених до позбавлення волі в Російській Імперії (на прикладі українських губерній) в ХІХ - початку ХХ ст.

Релігійно-моральний фактор у виправленні засуджених до позбавлення волі в Російській Імперії (на прикладі українських губерній) в ХІХ - початку ХХ ст.

Григор'єв О.М., к.ю.н.,  доцент кафедри загальнотеоретичних дисциплін

У системі комплексних заходів правового та психолого-педагогічного характеру важлива роль відводиться формуванню законослухняної особистості. У дореволюційній Росії православними священиками був накопичений багатий досвід релігійно-морального виховання ув'язнених. Цей досвід міг би використовуватися у питаннях етичного виховання засуджених до позбавлення волі в сучасних умовах органами та установами виконання покарань в Україні.

Спеціальних досліджень даної проблеми на протязі кінцевих 10-15 років ми практично не знаходимо, лише крім окремих різних статей у журналах [13]. Однако ж питання, які розглядаються, достатньо багато уваги приділялось у таких значних дослідженнях карального апарату, у тому числі тюремних органів, як М.Н. Гернета,Т.О. Радова, І.І. Резника, О.Н. Ярмиша [1-3].

Мета статті - дослідити позитивний історичний досвід релігійно-морального виховання засуджених до позбавлення волі в Російській імперії з метою подальшого вдосконалення його в діяльності органів та установ виконання покарання в Україні в сучасних умовах.

На початку ХІХ ст. відбулися помітні зміни в тюремній політиці російського уряду. Це було пов'язано з тогочасними настроями в російському суспільстві. «Війна з Наполеоном, походи за кордон, знайомство з політичними й релігійними організаціями за кордоном, з одного боку, - писав відомий російський дослідник тюремного законодавства М. Гернет, - а з іншого - суперечність між самодержавним ладом і зростанням свідомості найбільш освічених прошарків російського дворянства породжували прагнення їх до об'єднання на грунті загальних інтересів» [1, с.97]. Завдання етичного самовдосконалення, у тому числі злочинців, стали посідати в суспільстві важливе місце. Одним із засобів останнього вважалася добродійність. В аристократичних колах правилом хорошого тону стає філантропія. Вона проповідувалася як важливий засіб порятунку душі. Але якщо раніше «милостиня» була приватною справою і в переважно відбувалася без розголосу (так вона вважалася кращою), то тепер в аристократичних колах, часто об'єднаних в різні релігійні товариства (наприклад, масонські), добродійність стає однією із форм громадської діяльності. «Саме організованість такої добродійності, - писав М. Гернет, - ії планомірність задовольняли нові суспільні запити аристократії» [1, с.98].

Результатом цих процесів стало створення 19.07.1819 р. за ініціативою крупного комерсанта члена лондонського тюремного філантропічного товариства В. Венінга, який підготував перед цим доповідь Олександру І про огляд місць ув'язнення в Санкт-Петербурзі, «Товариства піклувального про тюрми», яке було взяте царем під особисте заступництво [2, с.165]. «Протягом багатьох десятиріч, - зауважував відомий сучасний дослідник історії права О.Ярмиш, - провідний вплив на тюремну систему виявлявся організацією, що знаходилася зовні системи державних органів -Товариства піклувального про тюрми» [3, с.263]. Першим президентом Товариства став міністр внутрішніх справ О.М. Голіцин (1819 - 1822 рр.) [4, с.619]. Перед Товариством було поставлене завдання суто філантропічного характеру, а саме - морального виправлення злочинців. Досягнення цієї мети повинно було забезпечуватися вказаними в його Статуті засобами: 1) найближчим і постійним наглядом над ув'язненими; 2) розміщенням їх за родами злочинів і звинувачень; 3) навчанням їх в правилах християнського благочестя і доброї моральності; 4) заняттям їх пристойними вправами і 5) утриманням тих, хто завинив, або ґвалтував у відокремлене місце [2, с.168-171].

Статут Товариства детально зупинявся на релігійному впливі на ув'язнених. Зокрема, наказувалося вводити церковні служби, проводити недільні й святкові дні «в благочестивих читаннях, бесідах і молитві». Вперше почали говорити про тюремні бібліотеки, але лише з книгами «священного писання і духовного змісту». Окремими положеннями статуту заборонялося вживання у

 

« Содержание


3


по автору: А Б В Г Д Е Ё Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я

по названию: А Б В Г Д Е Ё Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я