Звертаючись до міжнародного досвіду, можна зазначити, що існують три основні моделі корпоративного управління [8, с. 62], а саме англо-американська, західноєвропейська (німецька) та японська, достатньо досліджені і функціонують з високим рівнем ефективності в розвинутих країнах. Поряд з цими моделями під дією об' єктивних трансформаційних та глобалізацій них процесів сформувалась ще одна модель із власними характеристиками та своєрідними підходами до формування корпоративних відносин - це модель постсоціалістичних країн, до якої належить і Україна. Крім зазначених моделей корпоративного управління, у світі сформувалися дві управлінські системи корпоративного регулювання, а саме інсайдерська та аутсайдерська. Інсайдерські системи управління мають місце, коли власність сконцентрована в руках кількох осіб, які володіють великими частками корпоративного майна. У цьому випадку значна частина функцій управління здійснюється юридичними та фізичними особами й менеджмент перебуває під їх прямим впливом. Характерним є те, що інсайдери є водночас і акціонерами, і менеджерами таких корпорацій. Аутсайдерські системи характеризуються акціонерною власністю, яка є досить розпорошеною, і тому вплив на прийняття рішень більшою мірою залежить від менеджерів, застосування різних форм перехоплення контролю за корпорацією [9, с. 22].
Сучасна структура моделі корпоративного управління в Україні ґрунтується на специфіці розподілу управлінських функцій між акціонерами та менеджерами компанії. У своїй основі дана модель перебуває на стадії активного становлення, формально включаючи окремі розрізнені компоненти всіх трьох традиційних моделей. Такими компонентами є власність, притаманна аутсайдерським моделям, тенденція до концентрації власності і контролю, запровадження елементів перехресного володіння і формування складних корпоративних структур різного типу, що властиво інсайдерським моделям, в яких визначені пільги отримують робітники і/або менеджери підприємства [8, с. 53].
Порівняння української та традиційних моделей корпоративного управління дає змогу зробити висновок, що національна модель найбільше тяжіє до японської [11, с. 53]. Так, превалююча в країні модель корпоративного управління здійснює вплив на структуру володіння акціями підприємств.
В таких умовах низка авторів одностайна у виокремленні трьох підходів до оптимізації грошових потоків збалансування, синхронізація та максимізація чистого грошового потоку [11-13]: збалансування, синхронізацію та вирівнювання грошових потоків. Наголошуючи на можливій тимчасовій недоцільності вирівнювання грошових потоків, потрібно підкреслити необхідність виокремлення окремого напряму управління грошовими потоками - їх збалансування за видами діяльності підприємства [14, с. 46].
На сучасному етапі економічного розвитку в Україні склалися сприятливі умови для розширення інструментарію корпоративних боргових цінних паперів, оскільки існуючі корпоративні боргові інструменти нездатні повною мірою задовольнити потреби емітентів та інвесторів [15, с. 197].
Для обґрунтування управління корпоративними структурами пропонують використовувати концептуальну «гвинтоподібну» модель динамічного розвитку, яка враховує масштаб їх діяльності та циклічність розвитку [16, с. 41]. В основу даної моделі покладено принципи консолідації, високої ринкової вартості та ефект синергії. В цьому аспекті інтерес також представляють роботи М. Міллера і Ф. Модільяні, присвячені дослідженню структури капіталу [17, с. 53].
Оскільки сучасна економіка України функціонує в умовах становлення ринкових відносин, основною ознакою яких є формування корпоративного сектору, роль держави у цих процесах є визначальною [2, с. 3]. Звідси, можна стверджувати і про визначний вплив, який вона здійснює й на процеси управління фінансовими потоками корпоративних структур в сучасних умовах.
» следующая страница »
1 2 3 45 6