Економіка знань як основа формування інформаційного суспіаьства

На стандартно у ринку конкуренція спричиняє зниження цін до граничних витрат. На ринку ж знань ціни вище граничних витрат. Продавець, на агаючись отри ати ак-си альний прибуток, з ушений забезпечувати акси альну кількість користувачів. Си-сте а дискри інації призводить до акси ального задоволення потреб у знаннях та інформації. Що цікаво, існування нелегального бізнесу з продажу піратських копій спри­чиняє більш широке поширення знань та інфор ації, що сприяє кращо у задоволен­ню споживчого попиту. Але у перспективі нелегальний сектор   ає зникнути.

Економіка знань — нероздільна тріада взаємодіючих ринків: ринку знань, послуг і ринку праці. Перераховані особливості економіки знань говорять про її істотні відмінності від стандартної ринкової економіки стосовно закономірностей і механізмів.

Варто також нагадати про так звані невіддільні, або неявні, знання. Йдеться про ті знання, які неможливо відокремити від його носія: індивіда або наукового, конст­рукторського чи виробничого колективу.

Розвиток економіки знань як нового напрямку економічної науки ставить завдан­ня її ви іру, кількісного виразу, оцінки використання і впливу на соціально-еко­номічний розвиток країни. Усе це знаходить своє вираження в наступному [2]:

Знання — це продукт, з одного боку, приватний, який можна привласнювати, а з іншого — суспільний, такий, що належить всім. Тому знання необхідно вимірювати за витрата и на їх виробництво і за ринковою вартістю придбаних знань. Витрати вклю­чають видатки на дослідження й розробку на вищу освіту та програ не забезпечен­ня. За ци и показника и Україна істотно відстає від найбільш розвинених країн.

Як інтегральний показник економічного розвитку найчастіше використовується по­казник ВВП. У його основі — положення про те, що потрібний продукт ки ось прид­баний. Ціна, за якою продукт придбано, є істинною оцінкою його корисності. Тут акт купівлі-продажу принциповий [2].

Суспільні блага споживаються безкоштовно або за цінами, що не відповідають їх реальній цінності для людини. То у виробництво і споживання суспільних благ відо­бражаються у ВВП не за акто купівлі, а за зроблени и витрата и, що докорінно су­перечить ідеї, закладеній в основу ви іру результатів еконо ічної діяльності.

Знання є суспільни благо , і навіть не національни , а іжнародни . Ви ір їхньої цінності, виходячи з витрат, дає недостовірну картину: витрати держави на науку аж ніяк не є вартістю вироблених знань. Отже, потрібно навчитися вимірювати попит на знання.

Для знання як суспільного продукту акт визнання полягає в його використанні в тій або іншій формі. Ступінь його використання може бути різним: від звертання до нього — і до виробництва нового знання на базі використаного. Тільки попит виз­начає, жити чи не жити знанню далі.

Кількість знань приймається рівною числу людей, які сумарно спожили всі види знань. Еконо іка знань дає ти більший обсяг продукції, чи , з одного боку, більше знань створено і, з іншого боку, чи більше людей спожили ці знання. Тобто важли­ва і робота вчених, і робота людей, які доводять знання до кінцевого споживача.

Для ефективного використання накопичених досвіду й знання у виробництві й спо­живанні, а також для дослідження нових процесів і явищ необхідна систе а індика­торів, що відображають рівень розвитку сектора підвищеного попиту на знання й у ціло у еконо іки, заснованої на знаннях [2].

Еконо іку, засновану на знаннях, ожна охарактеризувати дво а способа и. По-перше, з боку входу, тобто на основі оцінки загального обсягу витрат (інвестицій) на розвиток її базового сектора, у якому виробляється й поширюються нові знання (освіта й НДДКР); по-друге, з боку виходу, тобто оцінюючи внесок за валовою доданою вартістю галузей, які в основно у й споживають нові знання. При розширено у трак­

 

« Содержание


4


по автору: А Б В Г Д Е Ё Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я

по названию: А Б В Г Д Е Ё Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я