На стандартно у ринку конкуренція спричиняє зниження цін до граничних витрат. На ринку ж знань ціни вище граничних витрат. Продавець, на агаючись отри ати ак-си альний прибуток, з ушений забезпечувати акси альну кількість користувачів. Си-сте а дискри інації призводить до акси ального задоволення потреб у знаннях та інформації. Що цікаво, існування нелегального бізнесу з продажу піратських копій спричиняє більш широке поширення знань та інфор ації, що сприяє кращо у задоволенню споживчого попиту. Але у перспективі нелегальний сектор ає зникнути.
Економіка знань — нероздільна тріада взаємодіючих ринків: ринку знань, послуг і ринку праці. Перераховані особливості економіки знань говорять про її істотні відмінності від стандартної ринкової економіки стосовно закономірностей і механізмів.
Варто також нагадати про так звані невіддільні, або неявні, знання. Йдеться про ті знання, які неможливо відокремити від його носія: індивіда або наукового, конструкторського чи виробничого колективу.
Розвиток економіки знань як нового напрямку економічної науки ставить завдання її ви іру, кількісного виразу, оцінки використання і впливу на соціально-економічний розвиток країни. Усе це знаходить своє вираження в наступному [2]:
Знання — це продукт, з одного боку, приватний, який можна привласнювати, а з іншого — суспільний, такий, що належить всім. Тому знання необхідно вимірювати за витрата и на їх виробництво і за ринковою вартістю придбаних знань. Витрати включають видатки на дослідження й розробку на вищу освіту та програ не забезпечення. За ци и показника и Україна істотно відстає від найбільш розвинених країн.
Як інтегральний показник економічного розвитку найчастіше використовується показник ВВП. У його основі — положення про те, що потрібний продукт ки ось придбаний. Ціна, за якою продукт придбано, є істинною оцінкою його корисності. Тут акт купівлі-продажу принциповий [2].
Суспільні блага споживаються безкоштовно або за цінами, що не відповідають їх реальній цінності для людини. То у виробництво і споживання суспільних благ відображаються у ВВП не за акто купівлі, а за зроблени и витрата и, що докорінно суперечить ідеї, закладеній в основу ви іру результатів еконо ічної діяльності.
Знання є суспільни благо , і навіть не національни , а іжнародни . Ви ір їхньої цінності, виходячи з витрат, дає недостовірну картину: витрати держави на науку аж ніяк не є вартістю вироблених знань. Отже, потрібно навчитися вимірювати попит на знання.
Для знання як суспільного продукту акт визнання полягає в його використанні в тій або іншій формі. Ступінь його використання може бути різним: від звертання до нього — і до виробництва нового знання на базі використаного. Тільки попит визначає, жити чи не жити знанню далі.
Кількість знань приймається рівною числу людей, які сумарно спожили всі види знань. Еконо іка знань дає ти більший обсяг продукції, чи , з одного боку, більше знань створено і, з іншого боку, чи більше людей спожили ці знання. Тобто важлива і робота вчених, і робота людей, які доводять знання до кінцевого споживача.
Для ефективного використання накопичених досвіду й знання у виробництві й споживанні, а також для дослідження нових процесів і явищ необхідна систе а індикаторів, що відображають рівень розвитку сектора підвищеного попиту на знання й у ціло у еконо іки, заснованої на знаннях [2].
Еконо іку, засновану на знаннях, ожна охарактеризувати дво а способа и. По-перше, з боку входу, тобто на основі оцінки загального обсягу витрат (інвестицій) на розвиток її базового сектора, у якому виробляється й поширюються нові знання (освіта й НДДКР); по-друге, з боку виходу, тобто оцінюючи внесок за валовою доданою вартістю галузей, які в основно у й споживають нові знання. При розширено у трак
» следующая страница »
1 2 3 45 6 7