Третя особливість ЖКГ пов'язана із забезпеченням життєдіяльності передусім міського населення, однак слід зазначити, що визначення ЖКГ як специфічно міського господарства є неточним, у менш розвинутій і складній формі воно наявне і в сільських населених пунктах. Незважаючи на те, що більшість населених пунктів у сільській місцевості майже не мають спеціального технічного обладнання, а підприємства ЖКГ сільських поселень навіть організаційно не виділяються з різного роду комбінатів, розвиток ЖКГ на селі вимагає не меншої уваги, ніж у містах. Все це свідчить про необхідність інтеграції сільської комунальної служби в єдиний житлово-комунальний комплекс.
Інша характеристика ЖКГ пов'язана з комплексністю галузі, яка характеризується великою кількістю підгалузей, що входять до її складу: житлове господарство, водопостачання та водовідведення, комунальна енергетика, теплопостачання, міський електротранспорт, зовнішній міський благоустрій, дорожнє господарство, санітарне очищення міст (вуличне прибирання, будинкова очистка з утилізацією твердих побутових і харчових відходів), зелене господарство (озеленення міст, квітництво), готельне господарство, ритуальне обслуговування, ремонтно-будівельне виробництво, монтаж, капітальний ремонт та експлуатація ліфтового господарства, власна промисловість і капітальне будівництво, проектні, конструкторсько-технологічні та науково-дослідні роботи, технічна інвентаризація основних фондів [1].
Внаслідок функціонування і розвитку окремих підгалузей (водо-, теплопостачання та во-довідведення) житлово-комунальне господарство виступає як різновид природної монополії. У зв'язку з тим, що характерними некоректними діями монополістів є завищення цін і тарифів,
нав'язування умов договору, не вигідних споживачу, зниження якості продукції та якості обслуговування, встановлення бар'єрів доступу інших підприємців на потенційно конкурентні суміжні ринки тощо, виникає необхідність регулювання природних монополій. Методи державного регулювання природних монополій передбачають контроль за рівнем і структурою цін, обсягом пропозиції продукції на ринку, рівнем доходів природного монополіста (у формі прибутку, комісійних тощо), бар'єрами входу (виходу) на ринок (з ринку), якістю продукції (послуг), правилами безпеки, фінансовою структурою і структурою власності підприємства або організації.
Для підвищення ефективності функціонування підприємств ЖКГ необхідно зміна форми власності таких підприємств.
Послуги житлово-комунального господарства в період з 1995-1997 роки мали позитивний фінансовий результат, але починаючи з 1998 року по 2008 рік їх рентабельність стала скорочуватися, а 50 % всіх підприємств стали навіть збитковими [2].
Послуги в сфері житлово-комунального господарства характеризується низьким рівнем. Незважаючи на періодичне підвищення тарифів, підприємства житлово-комунального господарства є низькорентабельними. Надання якісних послуг ускладнене перешкодами переважно фінансового характеру. Збитковість підприємств не дозволяє акумулювати власні кошти на модернізацію матеріально-технічного забезпечення діяльності підприємства. Ті кошти, що накопичуються, спрямовуються не на придбання нових технологій, використання яких сприятиме зниженню собівартості послуг, а не ремонт існуючої застарілої техніки. Про це свідчать наступні факти.
За підсумками 2008 року фінансово-економічний стан підприємств житлово-комунального господарства залишається нестабільним [7].
Так, протягом січня-листопада підприємства галузі отримали збитки у сумі 1611,8 млн. грн., що на 29,3% більше порівняно з відповідним періодом 2007 року. Найбільші збитки отримали підприємства комунальної теплоенергетики (716,9 млн. грн.) та водопровідно-каналізаційного господарства (451,0 млн. грн.). Обсяги збитків за звітний період у підгалузі житлового господарства становили 196,0 млн. гривень.
» следующая страница »
1 2 3 45 6 7 8