Особливості парадигми державного управління розвитком регіону

В сучасних умовах природні ресурси, капі­тал набувають другорядне значення, а визна­чальними стають знання. Вони стають реаль­ним засобом досягнення економічних і соціаль­них результатів[9,с.19].На початку ХХІ сто­ліття «людський капітал у національному ба­гатстві світового співтовариства складає 64,природний капітал - 20, а фізичний лише 16 відсотків» [6,с.264].

Формування та використання людського капіталу може здійснюватись на різних рівнях

[5,с.16]:

- на особистому рівні кожна людина завдяки освіті, практичній роботі набуває продук­тивні здібності, які приносять доходи і скла­дають основу особистого (приватного) людського капіталу;

- на мікрорівні сукупні продуктивні здібності працівників підприємства (організації) ра­зом зі здобутками менеджерів у організації та мотивації праці та використанням вироб­ничого та комерційного капіталу зумовлю­ють отримання прибутків;

- на регіональному або державному рівні мова йде про регіональний та національний людський капітал, який включає в себе суму людського капіталу всіх підприємств, орган­ізацій та приватний капітал (без повторно­го рахунку) і є складовою національного ба­гатства країни.

Перш за все слід відзначити,що людський кап­італ невід'ємний від певної особи, а його фор­мування потребує витрат часу, коштів та бажан­ня людини укріплювати своє здоров'я, набува­ти знання та навички.

Виходячи з цього, формування людського капіталу потребує розв'язання багатьох соц­іальних проблем:

- піклування про здоров'я нації та подолання негативних тенденцій, які ведуть до її «ви­мирання» (зменшення смертності, збіль­шення народжуваності та тривалості жит­тя);

- сприяння всебічному розвитку людини, збільшенню вільного часу та створення мож­ливостей для продуктивного його викорис­тання;

- формування ефективної системи освіти на­селення, яка забезпечить своєчасне виявлен­ня різноманітних здібностей дітей та їх роз­виток, набуття бажаного рівня освіти, своє­часне підвищення кваліфікації.

Звичайно, наявність талановитих освічених людей ще не гарантує ефективного розвитку організації. Необхідно створити такі умови, щоб працівники прагнули до розкриття своїх творчих здібностей та з задоволенням витра­чали всі свої знання та вміння на реалізацію стратегічних завдань організації, регіону, краї­ни. Але людина з розвинутими творчими здібностями, яка здатна до постійного новатор­ства, не зможе бути простим виконавцем, па­сивним «гвинтиком» складного механізму. Тому для реалізації концепції сталого розвит­ку в Україні перш за все необхідно розвивати «соціально-адекватний менеджмент» [9,с.5]. Адекватність визначається відповідністю мо­делі управління кінцевим цілям розвитку сис­теми, якою управляють [9,с.22].

Хоча кожна країна прагне обрати свій шлях розвитку та використовує моделі, які відпові­дають її стратегії, доводиться враховувати тен­денції світової економіки. А їй притаманна гло­балізація, яка приводить до взаємозалежності транспортування, збуту, комунікацій та мереж різних країн. Тому управлінське мислення не може обмежуватись локальними інтересами та умовами, управлінці мають мислити глобаль­ними категоріями.

Нове століття знаменується змінами пріо­ритетів розвитку. За підтримки Програми роз­витку ООН (ПРООН) все більше розповсюд­ження набуває концепція розвитку людського потенціалу («human development»), ідея якої полягає у перенесенні центру уваги зі збільшен­ня виробництва на формування людського ка­піталу, створення умов для тривалого та здо­рового життя. Ці ідеї відображені у Декларації «Цілі наступного тисячоліття», яка була прий­нята на 55-й сесії Генеральної асамблеї ООН у 2002 році [6,с.222].

Формуванню нової концепції людського розвитку передували багаторічні дослідження фахівців різних країн з глобального моделюван­ня найважливіших для людства процесів і про­гнозування можливих проблем, які розпоча­лись ще у 50-і роки минулого сторіччя. За про­гнозами Дж. Форрестера та Д. Медоуза ще у перші десятиріччя ХХІ століття можуть бути вичерпані мінеральні ресурси, буде припинено зростання виробництва, а забруднення природ­ного середовища стане незворотнім. Ці ж західні футурологи серед першорядних про­блем виділили: загрозу продовольчої кризи у країнах, які розвиваються (у разі збереження швидкого зростання населення та повільного розвитку промисловості та сільського госпо­дарства); загрозу незворотного забруднення на­вколишнього середовища у розвинутих країнах та тих, що розвиваються; можливість психо­фізіологічної кризи, яка обумовлюється зростан­ням психологічного навантаження та розвитком

 

« Содержание


6


по автору: А Б В Г Д Е Ё Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я

по названию: А Б В Г Д Е Ё Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я