В сучасних умовах природні ресурси, капітал набувають другорядне значення, а визначальними стають знання. Вони стають реальним засобом досягнення економічних і соціальних результатів[9,с.19].На початку ХХІ століття «людський капітал у національному багатстві світового співтовариства складає 64,природний капітал - 20, а фізичний лише 16 відсотків» [6,с.264].
Формування та використання людського капіталу може здійснюватись на різних рівнях
[5,с.16]:
- на особистому рівні кожна людина завдяки освіті, практичній роботі набуває продуктивні здібності, які приносять доходи і складають основу особистого (приватного) людського капіталу;
- на мікрорівні сукупні продуктивні здібності працівників підприємства (організації) разом зі здобутками менеджерів у організації та мотивації праці та використанням виробничого та комерційного капіталу зумовлюють отримання прибутків;
- на регіональному або державному рівні мова йде про регіональний та національний людський капітал, який включає в себе суму людського капіталу всіх підприємств, організацій та приватний капітал (без повторного рахунку) і є складовою національного багатства країни.
Перш за все слід відзначити,що людський капітал невід'ємний від певної особи, а його формування потребує витрат часу, коштів та бажання людини укріплювати своє здоров'я, набувати знання та навички.
Виходячи з цього, формування людського капіталу потребує розв'язання багатьох соціальних проблем:
- піклування про здоров'я нації та подолання негативних тенденцій, які ведуть до її «вимирання» (зменшення смертності, збільшення народжуваності та тривалості життя);
- сприяння всебічному розвитку людини, збільшенню вільного часу та створення можливостей для продуктивного його використання;
- формування ефективної системи освіти населення, яка забезпечить своєчасне виявлення різноманітних здібностей дітей та їх розвиток, набуття бажаного рівня освіти, своєчасне підвищення кваліфікації.
Звичайно, наявність талановитих освічених людей ще не гарантує ефективного розвитку організації. Необхідно створити такі умови, щоб працівники прагнули до розкриття своїх творчих здібностей та з задоволенням витрачали всі свої знання та вміння на реалізацію стратегічних завдань організації, регіону, країни. Але людина з розвинутими творчими здібностями, яка здатна до постійного новаторства, не зможе бути простим виконавцем, пасивним «гвинтиком» складного механізму. Тому для реалізації концепції сталого розвитку в Україні перш за все необхідно розвивати «соціально-адекватний менеджмент» [9,с.5]. Адекватність визначається відповідністю моделі управління кінцевим цілям розвитку системи, якою управляють [9,с.22].
Хоча кожна країна прагне обрати свій шлях розвитку та використовує моделі, які відповідають її стратегії, доводиться враховувати тенденції світової економіки. А їй притаманна глобалізація, яка приводить до взаємозалежності транспортування, збуту, комунікацій та мереж різних країн. Тому управлінське мислення не може обмежуватись локальними інтересами та умовами, управлінці мають мислити глобальними категоріями.
Нове століття знаменується змінами пріоритетів розвитку. За підтримки Програми розвитку ООН (ПРООН) все більше розповсюдження набуває концепція розвитку людського потенціалу («human development»), ідея якої полягає у перенесенні центру уваги зі збільшення виробництва на формування людського капіталу, створення умов для тривалого та здорового життя. Ці ідеї відображені у Декларації «Цілі наступного тисячоліття», яка була прийнята на 55-й сесії Генеральної асамблеї ООН у 2002 році [6,с.222].
Формуванню нової концепції людського розвитку передували багаторічні дослідження фахівців різних країн з глобального моделювання найважливіших для людства процесів і прогнозування можливих проблем, які розпочались ще у 50-і роки минулого сторіччя. За прогнозами Дж. Форрестера та Д. Медоуза ще у перші десятиріччя ХХІ століття можуть бути вичерпані мінеральні ресурси, буде припинено зростання виробництва, а забруднення природного середовища стане незворотнім. Ці ж західні футурологи серед першорядних проблем виділили: загрозу продовольчої кризи у країнах, які розвиваються (у разі збереження швидкого зростання населення та повільного розвитку промисловості та сільського господарства); загрозу незворотного забруднення навколишнього середовища у розвинутих країнах та тих, що розвиваються; можливість психофізіологічної кризи, яка обумовлюється зростанням психологічного навантаження та розвитком
» следующая страница »
1 2 3 4 5 67 8