Ринкові механізми спонукають до ефективного використання ресурсів, але при необхідності виводу економіки країни із кризового стану вирішальне значення має урядова політика та державне регулювання.
Регулятивні заходи у Японії у 70-і роки були спрямовані на згортання енергомістких галузей (виробництво алюмінію, добрив, електрометалургії, хімічної промисловості) та переорієнтацію на розвиток конкурентоспроможних на світовому ринку галузей (в першу чергу машинобудування). Вони дозволили досягти майже неймовірних результатів - у короткий термін ввести країну до групи держав з розвинутою економікою..
У сучасних умовах ринкова економіка не має нічого спільного з хаотичною дією «невидимої руки» вільного ринку, оскільки вона знаходиться під впливом складного механізму державного регулювання. Це пояснюється тим, що в сучасній ринковій економіці урядам країн доволі часто доводиться захищатися від негативного впливу транснаціональних корпорацій, тому активно будуються та аналізуються різні макроекономічні моделі зростання.
Економічне зростання знаходить відображення у вартісних показниках обсягів виробництва, наприклад, валовому внутрішньому продукті (ВВП), або валовій доданій вартості (ВДВ). Перші моделі відображали залежність обсягів виробництва від використання ресурсів (в першу чергу, капітал та праця), їх називали виробничими функціями. Лауреат Нобелівської премії Роберт Мертон Солоу виділив автономний чинник зростання - науково-технічний прогрес (НТП), який також вносить певні зміни у виробничі функції. Ним доведено, «що у 50-х роках минулого століття в США чинник технічного прогресу спричинив 50% економічного зростання» [2,с.20].
Тому у другій половині ХХ століття рушійною силою розвитку вважали саме досягнення у НТП, а за визначенням В.М.Гейця домінуючою була парадигма прогресу [3,с.24].
Відмінною рисою сучасних моделей зростання є надзвичайна увага до найціннішого ресурсу - інтелектуального капіталу, складовими якого є людський, соціальний та організаційний капітал. Взаємодія між людьми приводить до розповсюдження знань та формування соціального капіталу, після відображення знань у певних методиках, інструкціях, документах вони стають надбанням організації. Коли людина звільняється підприємство втрачає людський капітал, а організаційний залишається назавжди, вважає М. Армстронг. Людський капітал - це якісні характеристики працівників, тобто знання, вміння, завдяки яким кожна організація набуває певні відмінні риси, здатність до оновлення. Саме він є запорукою конкурентоспроможності, ефективності і економічного зростання [4,с.31]. З позиції людського капіталу кожний працівник є втіленням набору навичок, які використовуються роботодавцем. Знання і навички, здобуті під час освіти та досвіду роботи формують певний запас продуктивного капіталу [5,с.15-16]. Оцінюється людський капітал сумою дисконтованого доходу від праці протягом життя [12,с.35].
Нова концепція людського розвитку надає особливого значення формуванню та ефективному використанню продуктивних здібностей людини. Хоча у історії людства вже були такі часи, коли вирішальну роль відігравало удосконалення робочої сили. Так, до появи машинного виробництва прогрес зумовлювався виключно зростанням умілості працівників завдяки накопиченню ними емпіричних знань. Але подальший аналіз історичних подій свідчить про те, що розвиток матеріально-технічного базису та удосконалення робочої сили поперемінно ставали причиною або наслідком одне одного. Це доводить наявність двох щільно пов'язаних, але різних процесів, які доцільно розрізняти та співставляти. Удосконалення робочої сили переважно розглядалось як один із соціальних результатів НТП.
Про необхідність особливого ставлення до людини та її здібностей, які являють собою багатство, капітал, висловлювали думки ще В.Петті та Адам Сміт. Д.Рікардо бачив однією з причин відставання країн у економічному розвитку низьку освіченість населення.
» следующая страница »
1 2 3 4 56 7 8