На жаль, українська держава не бачить в громадських організаціях реальних партнерів для поведення консультацій і надання соціальних послуг. Наявне державне регулювання не створило необхідних стимулів для громадян та бізнесу фінансово підтримувати діяльність громадських та благодійних проектів. Представники громадських організацій та влади не мають достатнього досвіду і навичок використання процедур публічної політики й консультацій, і це призводить до неефективних рішень та незрозумілої політики.
21 листопада 2007 року Кабінет Міністрів України ухвалив Концепцію сприяння органами виконавчої влади розвитку громадянського суспільства. Поява Концепції визначає спробу держави запровадити нову державну політику сприяння розвиткові громадянського суспільства в Україні. Концепція встановлює головні завдання цієї нової державної політики, визначає принципи і форми взаємодії органів виконавчої влади й організацій громадянського суспільства, а також напрями вдосконалення актів законодавства з питань діяльності ОГС. Громадським організаціям вдалося організувати плідну співпрацю з урядовою стороною, що дозволило врахувати переважну більшість пропозицій [5]. В тому ж 2007 р. завдяки активним діям громадських організацій в програмі дій уряду появився розділ «Громадянське суспільство». Це означає, що і держава, і громадянське суспільство шукають можливості співпраці й готові робити спільні кроки.
За офіційними статистичними даними на 1 липня 2009 року в Україні зареєстровано понад 130 000 недержавних об'єднань. З них громадських організацій - 61 610, благодійних організацій - 11 972, релігійних організацій -21 828. Інші - це кредитні та споживчі спілки, політичні партії, об'єднання співвласників багатоквартирних будинків та інші. Окрім того, до недержавного сектора можна віднести 9 439
підприємств об'єднань громадян [7]. Однак є неможливим чітко вказати кількість громадських організацій, які надають соціальні послуги вразливим групам людей.
Як правило, у статутах громадських організацій та благодійних фондів основними видами діяльності є представлення інтересів і допомога своїм членам або благодійницька діяльність, але не надання соціальних послуг. Найбільш поширеними видами діяльності НДО є захист інтересів, лобіювання, проведення тренінгів та надання консультацій, поширення інформації, вирішення соціальних питань, освітня діяльність [8].
Недержавні організації стикаються в своїй діяльності з наступними проблемами: недостатність відповідних знань, вмінь та професіоналізму у працівників, а також проблеми з навчанням та підвищенням їх кваліфікації; відсутність регулярного фінансування; низька культура звітності та виконання договірних зобов'язань, недостатня відкритість влади й бажання співпрацювати; низька активність і низький рівень довіри до таких організацій з боку громади. Ане, незважаючи на вищесказане, недержавний сектор сьогодні все-ж таки здатний узяти на себе частину функцій з надання соціальних послуг на місцевому рівні. Недержавні організації в Україні мають право брати участь на ринку соціальних послуг, залучати бюджетні кошти для здійснення такої діяльності й отримувати плату за послуги від отримувачів.
Висновки
В сучасних умовах в Україні для підвищення ролі недержавних організацій в життєдіяльності країни є обґрунтованим і необхідним делегування права надання окремих видів соціальних послуг недержавним організаціям на контрактній основі.
Створення сприятливих умов для участі організацій громадянського суспільства у системі соціальних послуг можливе за умов досягнення балансу повноважень між державою, що володіє ресурсами, і суб'єктами, які мають знання та ідеї для розв'язання соціальних проблем у громаді.
Подальший активний розвиток громадянського суспільства в країні можливий при виконанні наступних вимог:
» следующая страница »
1 2 3 4 56