Житлова політика як елемент соціальної політики держави аналіз вітчизняного та закордонного досвіду

У Європейському Союзі в середньому ця доля дорівнює 5,6%, а діапазон значень по краї­нах складає від 4 до 9%. Значною мірою це по­яснюється відмінностями в структурі власності житла і різницею в цінах на енергоресурси. Найнижча доля власного житла і найвищі ціни

- в Данії, Німеччині та Австрії. Саме у цих краї­нах найвища доля витрат на послуги. Дані по країнах Східної Європи декілька обмежені, не­достатньо сумірні і надійні. У цих країнах доля витрат на житлово-комунальні послуги скла­дає від 4 до 11% [2].

Таким чином, максимальна здатність і го­товність населення платити за житлово-кому­нальні послуги досягається при граничній (для малозабезпечених) долі витрат на житлово-ко­мунальні послуги в сумі доходів, рівній 10-15%, і при середній долі витрат на послуги, рівній 6% середнього доходу населення. Ці оцінки порогів справедливі за умови досягнення рівня сплат за надані житлово-комунальні послуги в

об'ємі 95%.

Невдачі реформування ЖКГ в Україні по­лягають в тому, що на ринку не був сформова­ний і підготовлений покупець. Саме тут криєть­ся причина того, що ЖКГ не вдалося перетво­ритися на ринковий сектор економіки, до того ж в ньому домінують адміністративні методи управління. Залишилося незрозуміло, до кого ж саме повинні застосовуватися ринкові мето­ди управління і хто повинен приймати рішен­ня з врахуванням ринкових сигналів.

Найважливіше завдання реформи ЖКГ - не просто змінити пропорції навантаження по оп­латі послуг між населенням і бюджетом, але і перетворити споживача на покупця, наділено­го ринковими правами.

Трансформація споживача в покупця пов'я­зана з низкою проблем. Більше 80% населення України проживають в багатоквартирних бу­динках, але при цьому не існує організаційної і юридичної підстави для того, щоб окремі до-могосподарства вступали в прямі і рівноправні договірні стосунки з підприємствами, що по­винні забезпечувати будинок комунальними послугами. Домогосподарства ізольовані, а тому не мають можливості ефективно захища­ти свої інтереси в суді в разі виникнення супе­речок з комунальниками. Домогосподарства не можуть контролювати кількість і якість низки отримуваних комунальних послуг. Не існує механізму, який би дозволяв населенню конт­ролювати виробничі витрати комунальних організацій. Відсутня конкуренція на ринку надання житлово-комунальних послуг. Зрос­тання плати населення за послуги стимулює домогосподарства до зниження їх вжитку. Про­те існуюча система пред'явлення рахунків не дає користувачам можливості (за винятком рахунків за спожиту електроенергію) дістати користь від заходів, спрямованих на підвищен­ня ефективності використання енергії і води. Перехід до повного відшкодування витрат сти­мулює тепло - і водопостачальні підприємства до завищення показників і покладає додатко­вий тягар на комунальні бюджети та бюджети домогосподарств. Все це не дозволяє просува­тися у вирішенні проблеми бідності, що є од­нією з трьох найбільш важливих стратегічних завдань України на нинішньому етапі.

Багато говориться про те, що участь в уп­равлінні багатоквартирним будинком стосуєть­ся переважно власників, оскільки від імені лю­дей, що живуть в соціальному житлі, на всіх зборах мешканців повинен виступати власник житла (тобто місцева влада). Насправді на За­ході є досвід, коли регіональна міська влада де­легує своє право управління наймачам соціаль­ного житла. Але в умовах паралельного існу­вання в одному будинку житла різних форм власності та спрямованості це важко реалізу­вати. Коли з'являться будинки суто соціально­го штибу, цей досвід можна буде перейняти.

Але прибуткові будинки не є соціальним житлом. Адже соціальне житло, як мінімум,

неприбуткове, а ще і субсидується. А прибут­кові будинки - інструмент для здобуття комер­ційної вигоди. А не говориться про них, оскіль­ки вже багато років в нашій країні прибуткові будинки через економічні причини не будують. По-перше - приватне орендне житло зовсім не є дешевим. Адже орендодавець через орендну плату повинен компенсувати всі види витрат, які ніс би власник, що проживає в аналогічній квартирі.. Виходить, що орендар за аналогічне житло заплатить не менше власника.

 

« Содержание


6


по автору: А Б В Г Д Е Ё Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я

по названию: А Б В Г Д Е Ё Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я