Отже, об'єктом державного управління трудовим потенціалом суспільства є соціально-економічні та організаційні відносини, що складаються в суспільстві з приводу формування, розподілу та використання ресурсів праці. Ці відносини ґрунтуються на економічних і соціальних інтересах людей. Конкретними проявами можуть бути відносини з приводу: демографічної поведінки населення; ставлення людей до міграції; професійного самовизначення; професійної підготовки і підвищення рівня освіти та кваліфікації; мотивації і стимулювання трудової діяльності, охорони праці тощо. Таким чином, систему управління трудовим потенціалом суспільства можна розглядати як комплекс специфічних соціально-економічних та організаційних відносин, за допомогою яких суспільство регулює використання ресурсів праці.
Суб'єкт управління трудовим потенціалом представлено органами державного, галузевого, територіального та місцевого управління, що мають відношення до розвитку і використання ресурсів праці, а також адміністрацією організацій. Коли суб'єкт управління представлений не однією особою, а кількома, тим більше -цілим рядом управлінських органів, то між ними обов'язково відбувається поділ обов'язків, функцій, сфер впливу, відповідальності. Цей поділ зрештою призводить до формування та виокремлення функцій управління. Функція управління - це регламентована сукупність обов'язків керівного або виконавчого органу, спрямованих на здійснення конкретних завдань, обумовлених цілями управління. В управлінні трудовим потенціалом необхідність відокремлення функцій має об'єктивний харак
тер. Вона викликана наявністю широкого кола складних завдань, участю в їх вирішенні центральних, галузевих, регіональних та місцевих органів різноманітної компетенції та потребою поділу і спеціалізації управлінської діяльності.
Державній системі управління трудовим потенціалом України притаманні такі специфічні функції:
- інформаційне, нормативне-правове, науково-методичне, кадрове, ресурсне та фінансове забезпечення;
- облік населення та регулювання демографічних процесів;
- прогнозування стану та розвитку робочої сили та її зайнятості, сприяння вдосконаленню соціального партнерства;
- організація вищої, загальної та професійної освіти і професійної орієнтації молоді;
- макроекономічне регулювання трудових доходів;
- виявлення резервів підвищення ефективності використання ресурсів праці та організація державної системи охорони праці;
- контроль за дотриманням законодавства в галузі управління ресурсами праці, своєчасне його коригування.
Мета системи управління трудовим потенціалом, по-перше, у максимальному залученні працездатних громадян до суспільно корисної праці; по-друге, постійно підвищувати рівень якості людського капіталу; і, по-третє, зробити цю зайнятість максимально продуктивною за рахунок високої якості робочої сили. Викладене свідчить про те, що процес управління трудовим потенціалом суспільства - багатопланове та складне явище, пов'язане з цілеспрямованим економічним і соціальним розвитком суспільства [1, с. 72].
Проблеми реформування національної економіки, затяжний перехідний період, трансформаційні процеси та фінансова незабезпеченість ускладнили загалом економічну та соціальну ситуацію в Україні. Саме тому вивчення та науково обґрунтоване використання важелів і пріоритетів регіональної політики - один із важливих засобів вирішення проблеми виходу з кризи, включаючи підвищення ефективності використання наявного трудового потенціалу.
Слід зазначити, що регіон несе подвійний (регіональний і державний) тягар відповідальності за забезпечення оптимальних умов розвитку людських ресурсів, збалансованість робочих місць і робочої сили. Разом із тим повне досягнення балансу як у регіоні, так і в Україні загалом майже неможливе, що потребує від регіонального господарства прагнення до оптимі-зації створеного дисбалансу в аспекті формування та використання трудового потенціалу.
» следующая страница »
1 2 3 4 56 7 8 9