Проблеми управління трудовим потенціалом регіону

Отже, об'єктом державного управління тру­довим потенціалом суспільства є соціально-економічні та організаційні відносини, що скла­даються в суспільстві з приводу формування, розподілу та використання ресурсів праці. Ці відносини ґрунтуються на економічних і соці­альних інтересах людей. Конкретними проява­ми можуть бути відносини з приводу: демогра­фічної поведінки населення; ставлення людей до міграції; професійного самовизначення; про­фесійної підготовки і підвищення рівня освіти та кваліфікації; мотивації і стимулювання тру­дової діяльності, охорони праці тощо. Таким чином, систему управління трудовим потенці­алом суспільства можна розглядати як комп­лекс специфічних соціально-економічних та організаційних відносин, за допомогою яких суспільство регулює використання ресурсів праці.

Суб'єкт управління трудовим потенціалом представлено органами державного, галузево­го, територіального та місцевого управління, що мають відношення до розвитку і використання ресурсів праці, а також адміністрацією органі­зацій. Коли суб'єкт управління представлений не однією особою, а кількома, тим більше -цілим рядом управлінських органів, то між ними обов'язково відбувається поділ обов'язків, функцій, сфер впливу, відповідальності. Цей поділ зрештою призводить до формування та виокремлення функцій управління. Функція управління - це регламентована сукупність обов'язків керівного або виконавчого органу, спрямованих на здійснення конкретних зав­дань, обумовлених цілями управління. В уп­равлінні трудовим потенціалом необхідність відокремлення функцій має об'єктивний харак­

тер. Вона викликана наявністю широкого кола складних завдань, участю в їх вирішенні цент­ральних, галузевих, регіональних та місцевих органів різноманітної компетенції та потребою поділу і спеціалізації управлінської діяльності.

Державній системі управління трудовим потенціалом України притаманні такі спе­цифічні функції:

- інформаційне, нормативне-правове, науко­во-методичне, кадрове, ресурсне та фінансо­ве забезпечення;

- облік населення та регулювання демогра­фічних процесів;

- прогнозування стану та розвитку робочої сили та її зайнятості, сприяння вдосконален­ню соціального партнерства;

- організація вищої, загальної та професійної освіти і професійної орієнтації молоді;

- макроекономічне регулювання трудових до­ходів;

- виявлення резервів підвищення ефектив­ності використання ресурсів праці та орга­нізація державної системи охорони праці;

- контроль за дотриманням законодавства в галузі управління ресурсами праці, своєчас­не його коригування.

Мета системи управління трудовим потенціа­лом, по-перше, у максимальному залученні пра­цездатних громадян до суспільно корисної праці; по-друге, постійно підвищувати рівень якості людського капіталу; і, по-третє, зробити цю зайнятість максимально продуктивною за рахунок високої якості робочої сили. Викладе­не свідчить про те, що процес управління тру­довим потенціалом суспільства - багатоплано­ве та складне явище, пов'язане з цілеспрямова­ним економічним і соціальним розвитком сус­пільства [1, с. 72].

Проблеми реформування національної еко­номіки, затяжний перехідний період, трансфор­маційні процеси та фінансова незабезпеченість ускладнили загалом економічну та соціальну ситуацію в Україні. Саме тому вивчення та на­уково обґрунтоване використання важелів і пріоритетів регіональної політики - один із важливих засобів вирішення проблеми виходу з кризи, включаючи підвищення ефективності використання наявного трудового потенціалу.

Слід зазначити, що регіон несе подвійний (регіональний і державний) тягар відповідаль­ності за забезпечення оптимальних умов роз­витку людських ресурсів, збалансованість ро­бочих місць і робочої сили. Разом із тим повне досягнення балансу як у регіоні, так і в Україні загалом майже неможливе, що потребує від ре­гіонального господарства прагнення до оптимі-зації створеного дисбалансу в аспекті форму­вання та використання трудового потенціалу.

 

« Содержание

» следующая страница »
1 2 3 4 56 7 8 9