- особи, яким адресовано адміністративний акт (перша категорія осіб);
- особи, на індивідуальні права, свободи чи інтереси яких може вплинути адміністративний акт, навіть незважаючи на те, що він їм не адресований (друга категорія осіб);
- особи, які, згідно з національним правом, мають право заявити про певний колективний інтерес, на який може вплинути адміністративний акт (третя категорія осіб).
В Рекомендаціях спеціально зазначається, що ефективна участь осіб третьої категорії забезпечується, коли вони представлені об'єднаннями чи організаціями [7, с. 471].
Зазначена концепція знаходить своє віддзеркалення у законодавстві України. Так, в Концепції сприяння органами виконавчої влади
розвитку громадянського суспільства, схваленій розпорядженням Кабінету Міністрів України (далі - КМУ) від 21.11.2007 р. № 1035-р [8], в якості форми взаємодії органів виконавчої влади з інститутами громадянського суспільства визначена, зокрема, участь зазначених інститутів у розробленні та обговоренні проектів нормативно-правових актів з питань, що стосуються суспільно-економічного розвитку держави, інтересів широких верств населення, прав і свобод людини та громадянина.
Базовим Законом, що визначає правові та організаційні засади реалізації державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності, є ЗУ «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності». Згідно зі ст. 5 цього Закону, забезпечення здійснення державної регуляторної політики, зокрема, включає оприлюднення проектів регуляторних актів з метою одержання зауважень і пропозицій від фізичних та юридичних осіб, їх об'єднань, а також відкриті обговорення за участю представників громадськості питань, пов'язаних з регуляторною діяльністю. Згідно зі ст. 6 цього Закону, громадяни, суб'єкти господарювання, їх об'єднання та наукові установи, а також консультативно-дорадчі органи, що створені при органах державної влади та органах місцевого самоврядування і представляють інтереси громадян та суб'єктів господарювання, мають, зокрема, право: подавати до регуляторних органів пропозиції про необхідність підготовки проектів регуляторних актів, а також про необхідність їх перегляду; у випадках, передбачених законодавством, брати участь у розробці проектів регуляторних актів; подавати зауваження та пропозиції щодо оприлюднених проектів регуляторних актів, брати участь у відкритих обговореннях питань, пов'язаних з регуляторною діяльністю тощо. Згідно ст. 25 Закону, регуляторний акт не може бути прийнятий або схвалений уповноваженим на це органом виконавчої влади або його посадовою особою, якщо проект регуляторного акта не був оприлюднений.
В Законі спеціально підкреслюється, що обов'язок дотримання цієї ж процедури стосується і органів та посадових осіб місцевого самоврядування. Так, згідно зі ст. 36 Закону, регуляторний акт не може бути прийнятий або схвалений уповноваженим на це органом чи посадовою особою місцевого самоврядування, якщо проект регуляторного акта не був оприлюднений.
Згідно зі ст. 22 Закону та прийнятого на його реалізацію п. 4 Положення про апеляційну регуляторну комісію, затвердженого Постановою
КМУ від 3.03.2004 р. № 226 [9], до складу
комісії входять представники місцевих органів виконавчої влади, територіальних органів центральних органів виконавчої влади, об'єднань громадян та суб'єктів господарювання.
Отже, базовий Закон містить загальні вимоги щодо обов'язкового залучення інститутів громадянського суспільства до процесу підза-конного нормотворення.
Аналогічні принципи зафіксовані і в інших Законах. Так, згідно зі ст. 15 ЗУ «Про організації роботодавців», організації роботодавців та їх об'єднання можуть проводити експертизу проектів законів та інших нормативно-правових актів з питань, що стосуються прав та інтересів їх членів.
» следующая страница »
1 2 3 45 6 7 8 9