Закон про холдингові компанії став частиною законодавства, що регулював діяльність Федеральної комісії по енергетиці. Цей закон установив систему загальних принципів федерального контролю за виробництвом і розподілом електроенергії, а починаючи з 1938 року -і природного газу, які діяли в тій чи іншій формі аж до кінця 70-х років, коли вони зазнали значних модифікацій після прийняття в 1978 році закону про регуляторну політику у відносинах комунальних електрокомпаній (Public Utility Regulatory Policies Act of 1978). Федеральна комісія по енергетиці не зачіпала рівень цін і тарифів, які контролювались або штатними органами влади, або встановлювалися у ході вільної гри ринкових сил, а нерідко просто відображали диктат великих компаній.
До кінця 70-х років загальні методи регулювання газопостачання мало чим відрізнялися від форм федерального контролю за електропостачанням і були закріплені в прийнятому в 1938 році законі про природний газ (Natural Gas Act of 1938).
Енергетична криза 70-х років внесла значні зміни у форми і методи федерального регулювання енергогосподарства США, показала неадекватність правового впливу на цю галузь економіки, висунула на одне з перших місць у діяльності федерального уряду питання економії енергії. Федеральний уряд став здійснювати ряд програм з економії енергії, що включало розробку стандартів, фінансову допомогу школам, лікарням і групам населення з низькими доходами, а також субсидування інститутів зі створення енергоощадних технологій.
Закон про регуляторну політику комунальних електрокомпаній створив законодавчу базу для федерального регулювання не тільки оптових цін на електроенергію в міжнародній торгівлі, але і роздрібні ціни на електроенергію всередині штатів. Законодавство встановило 11 стандартів регулювання діяльності комунальних електрокомпаній, 6 з яких пов'язані з встановленням тарифів на електроенергію, а 5 мають відношення до проведення тарифної політики компаніями.
Введені стандарти стали інструментом регулювання комунального енергогосподарства, сприяючи оптимізації ефективності використання потужностей і ресурсів і встановлення «справедливих» тарифів на електроенергію й природний газ.
Державне регулювання розвитку водопроводу і каналізації практикується з 70-х років, коли в США було прийнято ряд законів про охорону навколишнього середовища. На сьогодні діяльність федерального уряду в сфері забезпечення якості питної води базується на основі прийнятого у грудні 1974 року закону
про безпеку питної води (Safe Drinking Water Act of 1974), який встановлює нові стандарти якості на питну воду, введені в липні 1977 року.
Регулювання розвитку міської каналізації має місце з 1972 року, коли був прийнятий закон про охорону води від забруднення (Federal Water Pollution Act of 1972), доповнений і розширений у 1978 році.
У 70-80-х роках у розвиткові галузей комунального господарства США при достатньо розробленій правовій базі на перший план вийшли проблеми організації управління і фінансування. Безпосередня відповідальність за об'єкти комунальної інфраструктури покладена на місцеві органи виконавчої влади. Саме вони повинні забезпечувати безперебійне функціонування комунальних об'єктів, їх реконструкцію та розвиток.
Фінансування подібних робіт винятково місцевими органами влади було б непосильним, тому допомога поступає як з бюджетів штатів, так і за рахунок федеральних субсидій, що виділяються під різноманітні федеральні програми.
Одним з розповсюджених видів субсидування є цільові програми, спрямовані на реалізацію конкретних проектів, але ця форма має свої недоліки. Закріплення за будь-яким міністерством субсидій відомчого призначення робить практично неможливим у наступному фінансовому році їх перерозподіл на користь нових програм по інших відомствах.
» следующая страница »
1 2 3 4 5 67 8 9 10