На цих же зборах гласні виступили з пропозицією про розсилання „запросних листів", в яких власники мали подати точні відомості про своє майно, з попередженням про те, що в разі надання неточної інформації вони будуть обкладені подвійним податком. Однак останній пункт викликав суперечки серед гласних. Вони зазначили, що більшість власників не мають документів про кількість своєї землі. До того ж відповідне стягнення може бути здійснене через суд. Лише після роз'яснень голови, що управа має право накласти стягнення у вигляді подвійної пені, збори більшістю 20 проти 7 затвердили цей суперечливий пункт інструкції [6, с. 178-179]. Наведений приклад свідчить, як непросто проходило обговорення проблеми оподаткування на земських зборах.
Земські установи не отримали від уряду ніяких вказівок щодо способів визначення цінності і прибутковості нерухомого майна. їх застосування покладалось на органи місцевого самоврядування. Російський дослідник В. Абрамов виокремив чотири типи оцінок земельного майна, які застосовували земства.
Перший спосіб. Рівне подесятинне оподаткування без розподілу земель на категорії. Незважаючи на те, що він суперечив вимогам закону -брати до уваги при обкладанні цінність і прибутковість майна, - на перших порах він широко застосовувався земствами. Цей спосіб був вигідний для великих землевласників, але дуже обтяжливий для селян.
Другий спосіб. Оцінка здійснювалась відповідно до норм обов' язкового і добровільного викупу згідно закону від 19 лютого 1861 року. В кінці 70-х років XIX століття цей спосіб практикувався 5 губернськими і 90 повітовими земствами. Він зводився до подушного оподаткування і був невигідним для селян.
Третій спосіб. Поділ земель на „населені" і „ненаселені" з посиленим обкладанням перших. Він практикувався переважно в нечорноземних губерніях, був також обтяжливий для селян.
Четвертий спосіб. Неодноразові спроби збирати податки у відповідності з цінністю і прибутковістю земель, розподіл їх на категорії.
Всі зазначені вище типи використовувалися і на Лівобережній Україні, але найбільш розповсюдженою була оцінка першої категорії, тобто, подесятинна. її застосування було ще виправдання в перші роки існування земств, згодом вона стала аномалією, корисною лише землевласникам. Як свідчить статистика, врожайність на поміщицьких землях в Катеринославській губернії була вища від урожайності на селянських на 48%, а оподаткування останніх - лише на 4%, в Харківській - на 21% і відповідно 2,3 %, в Полтавській -на 10% і 1,2% [7, с. 7]. Як бачимо, оподаткування селянських земель ніби нижче від поміщицьких, але якщо врахувати їх низьку врожайність, то відношення зміняться якраз навпаки.
Крім подесятинної рівномірної використовувалися і інші системи оподаткування. Зокрема, Кременчуцьке повітове земство у 60-х роках XIX ст. практикувало обкладання за нормами від 19 лютого 1861 р. Сутність його полягала в тому, що перші десятини оцінювалися вище, ніж наступні. В 1868 р. всі землі повіту розділили на 25 категорій в залежності від площі: найменший розмір - 2 десятини, а найбільший - 5000 десятин.
Податок встановлювався навпаки - чим більше хто мав землі, тим менше платив за десятину. Наприклад, хто мав менше двох десятин землі, платив за неї 25 копійок, а за 1 десятину з п' ятити-сячного лану сплачували лише 0,52 коп. Подібна система використовувалась, зокрема, і в Прилуцькому повіті.
В тих регіонах, де практикувалось оподаткування згідно прибутковості і цінності земель, оцінки часто встановлювались довільно. Врожайність поміщицьких і селянських земель подавалася однаковою.
В окремих повітах визначальну роль відігравало обкладання садибної землі. Вона оцінювалася значно вище, ніж інші землі. Тягар лягав в основному на селянство - оподатковувалась не тільки його власність, але й особиста праця. Такий спосіб збору податків практикувало Лохвиць-ке земство Полтавської губернії до 1903 р. В таблиці, яку наводить Б. Веселовський, показано таку оцінку садиб:
» следующая страница »
1 2 3 45 6 7 8