Дотримання зазначених принципів передбачає контроль за інформаційними потоками, що є основою для прийняття управлінських рішень менеджментом компанії, акціонерами, інвесторами, іншими зацікавленими сторонами. З цією метою в корпоративних структурах має бути організований зовнішній та внутрішній аудит.
Для забезпечення впевненості акціонерів у законності та ефективності діяльності правління товариства та підтвердження фінансової звітності, яка використовується зацікавленими сторонами, проводиться зовнішній контроль, який традиційно здійснюється незалежним аудитором. Одночасно може бути організований внутрішній контроль через діяльність спостережної ради, ревізійної комісії, відділу внутрішнього аудиту при правлінні акціонерного товариства.
Згідно із законодавством України для акціонерних товариств проведення зовнішнього аудиту з метою підтвердження повноти та правильності складання фінансових звітів є обов'язковим [1]. Того ж вимагають й принципи корпоративного управління Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР), згідно з якими «з метою забезпечення належної підготовки та надання фінансової звітності слід щороку проводити аудиторські перевірки з використанням незалежного аудитора, який дає зовнішню та об' єктивну оцінку цієї звітності» [2, с. 24]. У Німецькому кодексі корпоративного управління існує окремий стандарт управління щодо прозорості та аудиту. Цим стандартом визначаються основні концептуальні положення щодо механізму розкриття інформації про фінансову звітність корпорації, зокрема, передбачається створення цілісної системи зовнішнього зв' язку, яка належним чином акуратно, стисло задовольняє законні потреби в інформації різноманітних зацікавлених сторін компанії. Вважається недопустимим розповсюдження двозначної, помилкової або такої, що вводить в оману інформації про компанію, а незалежним гарантом відкритого розкриття інформації для зацікавлених сторін є саме аудитор. Він встановлює: чи відповідає фінансова звітність відповідним нормам, чи правильно вона відбиває активи і пасиви компанії, її прибутки, оцінює ефективність управління ризиками.
На відміну від найкращих європейських стандартів корпоративного управління, згідно з якими зовнішній аудитор має призначатись загальними зборами акціонерів або наглядовою радою, у вітчизняній практиці управління питання призначення зовнішнього аудитора переважно вирішується правлінням товариства. Про це свідчать результати проведеного опитування, згідно з якими в Україні переважна більшість рішень (60%) щодо призначення зовнішнього аудитора приймається саме правлінням, у той час як за рішенням загальних зборів акціонерів аудитор призначається у 23,5% випадків та 11,4% - спостережною радою [3, с. 50]. На нашу думку, призначення зовнішнього аудиту правлінням є недоречним з огляду на те, що саме результати діяльності правління підлягають контролю з боку аудитора.
Необхідною умовою проведення зовнішнього аудиту є його незалежність. Об' єктивність інформації, що одержується за результатами проведення зовнішнього аудиту, забезпечується в разі дотримання стандартів аудиту та норм професійної етики. У багатьох країнах розроблено заходи щодо підвищення незалежності аудитора та його відповідальності перед акціонерами. Перш за все мова йде про задекларовані у міжнародних стандартах аудиту та етичних кодексах вимоги щодо чесного й неупередженого виконання аудитором своїх обов' язків. Крім того країни-члени ОЕСР запроваджують ще ряд заходів для підвищення незалежності аудиту, а саме: обмеження на процент доходу, не пов' язаного з проведенням аудиту або на сукупний дохід, що отримується від конкретного клієнта; розкриття розміру плати за аудиторські послуги; обов' язкова ротація аудиторів (в середньому в європейських країнах термін спів
» следующая страница »
1 2 34 5