папери даної емісії, тобто, впливають на премію за ризик, яку емітент має запропонувати інвесторам, для компенсації відповідного рівня непевності, перш за все ризику неналежного виконання зобов'язань або ризику дефолту.
Відповідно, премія за ризик визначається також з урахуванням перспектив повернення боргу та сплати відсотків. Наприклад, згідно зі статистичними даними агентства Standard and Poor's, імовірність банкрутства емітента з рейтингової категорії України (з 12 червня 2008 - В+) протягом першого року обслуговування зобов' язань складає 3,29%, на десятий рік - 31,48%, на п'ятнадцятий рік - 37,47% (для порівняння: найнижчий рейтинг з інвестиційного класу (ВВВ-) на перший рік має цей показник на рівні 0,43%, на десятий - 10,88, на п'ятнадцятий - 15%). Наведені різниці у імовірнісних характеристиках повернення боргу виступають одним з головних факторів визначення високої вартості фінансування для вітчизняних емітентів.
Після процедури отримання рейтингу лід-ме-неджер та емітент визначають індикативну вартість випуску, яка складається з безризикової вартості запозичення, премії за ризик (в значній мірі залежить від якості кредитного рейтингу) та премії за рідкість. В якості базового орієнтиру (benchmark) для єврооблігацій використовують високоліквідні облігації урядів країн у відповідній валюті - найчастіше таким орієнтиром виступають державні цінні папери США - treasury bills, які вважаються безризиковими (risk-free). Наступною складовою вартості виступає премія за ризик - тобто, розмір винагороди для інвесторів, яким емітент має компенсувати підвищені ризики від інвестицій у даний актив. Заключною складовою індикативної вартості виступає премія за рідкість, економічний зміст якої полягає в наступному: створюючи інвестиційний портфель, інвестор прагне до його диверсифікації, що призводить до збільшення попиту на якісні кредитні ризики «рідкісних» галузей економіки. На «рідкісність» також можуть впливати строки та специфічні умови емісії.
Після визначення та узгодження прийнятності вартості майбутнього запозичення для емітента євро-облігацій обирається дозволена законодавством країни емітента та найбільш зручна для нього схема емісії. На сучасному етапі на ринку єврооблігацій склалися три схеми їх випуску: пряма, від імені банківської установи (фідуціарна схема - fiduciary transactions) та від імені дочірньої компанії.
Пряма схема емісії передбачає, що емісію євро-облігацій здійснює безпосередній кінцевий отримувач фінансування (в Україні даний варіант емісії фактично дозволено використовувати лише Уряду) [1]. Схема прямої емісії здебільшого використовується суверенними позичальниками, транснаціональними та великими національними компаніями загальнодержавного значення.
За фідуціарною схемою запозичення фактично відбувається від імені банку за дорученням та за кошти позичальника. Такий варіант емісії дозволяє використовувати ім'я фінансової установи (банку) для здешевлення вартості запозичення. Аналогічним чином виглядає емісія від імені дочірньої компанії, лише замість інвестиційного банку емісія організовується через спеціально створену у сприятливій юрисдикції дочірню компанію (SPV).
Відзначимо, що здійснення емісії за опосередкованою схемою вимагає від резидента України отримання наступної документації: індивідуальної ліцензії НБУ на здійснення інвестицій за кордон (здебільшого такі інвестиції спрямовуються на створення дочірньої компанію та підготовку відповідної юридичної документації), свідоцтва НБУ про реєстрацію кредитного договору, акт цінової експертизи та індивідуальної ліцензії НБУ на перерахування валютних цінностей за кордон.
Порядок отримання індивідуальної ліцензії НБУ на здійснення інвестицій за кордон визначений Інструкцією затвердженою Постановою НБУ від 16 березня 1999 р. № 122 [2]. Як зазначено вище, іншим, необхідним для здійснення емісії, документом є свідоцтво НБУ про реєстрацію кредитного договору між ним і дочірньою компанією -безпосереднім емітентом єврооблігацій. Порядок реєстрації кредитних договорів з нерезидентами визначений Постановою Національного банку України від 22 грудня 1999 року № 602. З огляду на необхідність оплати емітентом низки послуг за межами країни своєї реєстрації, необхідно отримати акт цінової експертизи, який є офіційним висновком Державного інформаційно-аналітичного центру моніторингу зовнішніх товарних ринків щодо відповідності цін на послуги, що передбачені угодою, індикативним цінам або кон'юнктурі ринку [3].
» следующая страница »
1 2 34 5 6