Кількісний аналіз підприємств і галузей доповнюється якісним [11]. Результат даного етапу -визначення наявності й складу ресурсної бази, необхідної для забезпечення конкурентоздатності регіону у визначених секторах економіки. Ці результати формуються на основі аналізу комплексу умов, кожна з яких окремо і усі разом складають основу конкурентної стійкості: фактори виробництва, необхідні для ведення конкурентної боротьби у даній галузі; попит на внутрішньому ринку на продукцію галузі; конкурентоздатність постачальників та інших супутніх галузей в даному регіоні; фактори, що мотивують формування ефективних стратегій організації і управління підприємствами, найважливішим з який є конкуренція на внутрішньому ринку [12];
- контроль за розвитком кластера і визначення його ефективності. Для забезпечення об' єктивної оцінки регіону та застосування підходу кластерного розвитку, щоб розвинути будівельний сектор на окремій території, до початку розгортання кластерних ініціатив необхідно провести детальне вивчення умов за участю представників урядових, бізнес- та громадських організацій. Тільки коли всі залучені сторони прийдуть до згоди, що потенційні прибутки діяльності кластера значно перевищують витрати, пов' язані з ним, починається процес його розвитку.
Для подальшого розвитку кластерів розробляють стратегії, які, по суті, повинні доповнювати одна одну. Тобто, ці стратегії спрямовані на підвищення використання знань в існуючих кластерах та на створення нових мереж співпраці усередині них. Як правило, центром кластера стають кілька потужних підприємств (організацій), при цьому між ними зберігаються конкурентні відносини. Ефективна спеціалізація виробництва кластера дає можливість залучення до необхідної співпраці малого та середнього підприємництва.
Нині кластерні стратегії використовуються у більшості країн Європи. Так, Данія розробила уніфікований підхід до міжфірмового співробітництва на засадах кластеризації; у різних штатах США діють комісії по розробці кластерних стратегій та ініціюванню створення кластерів, орієнтованих на інноваційну діяльність; в Японії на базі технопарків організовані регіональні центри консолідації зусиль уряду, університетів і промисловості для реалізації соціально-економічних проектів кластерного розвитку територій; у Німеччині з 1995 р. діє програма створення біотехнологіч-них кластерів Віо И^іо. У Великобританії уряд визначив райони навколо м. Единбурга, Оксфорда та Південно-Східної Англії основними регіонами розміщення біотехнологічних фірм. У Казахстані діє «Казахстанська кластерна ініціатива» з організації конкурсів на розробку регіональних кластерних пілотних проектів; у Норвегії уряд стимулює співпрацю між підприємствами (фірмами) в кластері «Морське господарство». Фінляндія має розвинутий лісопромисловий кластер, куди входить виробництво деревини, паперу, меблів, поліграфічного та пов' язаного з ним устаткування. Тісна взаємодія підприємств (фірм) даного кластера в поширенні знань забезпечує їм конкурентні переваги перед основними торговельними конкурентами. За оцінкою експертів, Фінляндія лідирує за рівнем як дослідницької, так і технологічної кооперації [13].
У результаті проведених досліджень було встановлено, що найбільш конкурентоспроможні транснаціональні компанії зазвичай не розкидані безсистемно по різних країнах, а мають тенденцію концентруватися в одній країні, а іноді і в одному регіоні. Це пояснюється тим, що одна або кілька фірм, досягаючи результату своєї діяльності, який дає можливість впливати на світовий ринок, поширюють свій позитивний вплив на своє найближче оточення: постачальників, споживачів і конкурентів. У свою чергу, успіхи оточення позитивно впливають на подальше зростання конкурентоспроможності даної компанії [14].
» следующая страница »
1 2 3 45 6