Основні зарубіжні вкладення здійснюють приватні компанії, серед яких провідна роль належить транснаціональним корпораціям. Зараз на них припадає 10% світового ВВП та 1/3 світового експорту. Вони не тільки відіграють винятково важливу роль у забезпеченні доступу до іноземних ринків, зниженні витрат виробництва, підвищенні прибутку, але й стимулюють надходження в різні країни світу нових технологій, методів управління і маркетингу, іноземних інвестицій. Саме залучення прямих іноземних інвестицій (ПІІ) є основою діяльності ТНК. Тільки у 2006 р. сумарний обсяг ПІІ, що становив базу міжнародного виробництва з 78 тис. транснаціональних корпорацій, які, в свою чергу, контролювали 780 тис. філій, досяг 12 трлн. дол. США. Цей обсяговий показник у 2006 р. збільшився у 19 разів в порівнянні з 1982 р. Основними донорами ПІІ є ТНК США, Японії, Німеччини, Франції, Великобританії, Італії, Іспанії, Нідерландів, на частку яких припадає близько 84% всіх світових інвестицій
[8, с. 34-35].
Важливою особливістю сучасного міжнародного інвестування є зміщення центру ваги у сферу послуг. Від 50 до 70% ПІІ найбільших країн-інвесторів спрямовується на розвиток сфери послуг, зокрема, телекомунікацій, фінансових і підприємницьких послуг, оптової та роздрібної торгівлі, туризму, повітряних сполучень та ін. [5,
с. 345].
Крім того, початок третього тисячоліття характеризується активізацією міжнародних портфельних інвестицій, що пов' язано з диверсифікацією та лібералізацією світового фінансового ринку, вдосконаленням його інституціональної та інформаційної інфраструктури. Потоки міжнародних портфельних інвестицій циркулюють переважно між розвинутими країнами, але протягом останніх років сферою інвестування поступово охоплюються і постсоціалістичні країни. Динаміка портфельних інвестицій збігається з аналогічними процесами у сфері ПІІ. В 1990 р. ввезення портфельних інвестицій становив 189,1 млрд. дол. США, а в 2000 р. - 1560,5 млрд. дол. США. Початок третього тисячоліття ознаменувався спадом міжнародних портфельних інвестицій [5, с. 349]. Найбільшими споживачами портфельних інвестицій протягом останніх років були Бразилія, Китай, Росія, Чілі, Південна Африка. Важливу роль у зарубіжному інвестуванні відіграють стратегічні альянси, спільні підприємства, вільні економічні зони
[5, с. 350].
При цьому слід зазначити, що у довгостроковій перспективі значна загальна зовнішньоторговельна орієнтація іноземних філій ТНК може сприяти зміцненню зв' язків приймаючих країн зі світовою економікою, здійснюючи тим самим сприятливий вплив на розвиток їхньої торгівлі і зростання обсягу виробництва. Але це досягається тільки при наявності конкуренції і за умови, що діяльність ТНК не приводить до
них інвестицій завдяки ТНК більш за все проявляється у випадках, коли ПІІ зосереджуються в галузях, що не одержали достатнього розвитку в приймаючих країнах (чи в галузях, що є для них новими) [1, с. 22].
На сучасному етапі розвитку світової економіки ТНК з країн з розвинутою економікою є лідерами за обсягами ПІІ, які спрямовуються для підтримки власного бізнесу в інших країнах. Так, у 2006 р. сумарний обсяг ПІІ становив близько 860 млрд. дол. США, що на 45% більше ніж за той же період 2005 р. [8, с. 35]. Як зазначалося вище, переслідуючи свої інтереси ТНК фактично сприяють здійсненню процесу економічної перебудови в країнах базування й приймаючих країнах шляхом створення нових галузей чи видів діяльності.
Хоча ТНК і надають країнам, що розвиваються, доступ до важливого пакета активів для забезпечення розвитку, це зовсім не означає, що ПІІ не можуть мати негативних наслідків для приймаючих країн. Головним приводом до занепокоєння є те, що цілі ТНК часто не збігаються із задачами урядів приймаючих країн: уряди прагнуть стимулювати національний розвиток, тоді як ТНК піклуються про підвищення своєї конкурентоспроможності в міжнародному контексті. Головною стурбованістю є загроза витіснення вітчизняних компаній іноземними філіями. Це може відбуватися через нерівні «умови гри» для вітчизняних компаній і транснаціональних, тому що ТНК, як правило, мають преференційний доступ до фінансових ресурсів, кваліфікованих кадрів, новітніх технологій тощо. В результаті ТНК можуть збільшувати витрати для місцевих компаній, по-в' язані з виходом на ринок, чи просто позбавляти їх доступу до кращих факторів виробництва, це може приводити до більш низького рівня технологічного розвитку економіки приймаючої країни. Прикладом цього може бути придбання бразильських компаній в телекомунікаційній і автомобільній галузях транснаціональними корпораціями. Бразильські компанії, після придбання їх ТНК, змушені були згорнути свою діяльність у сфері досліджень і розробок, стали менше використовувати компоненти передових технологій місцевого виробництва, що збільшило ступінь проникнення на внутрішні ринки імпортної продукції в таких сферах, як запасні частини і компоненти автомобілів, інформаційна технологія і телекомунікаційна продукція [1, с. 23]. Більш того, ТНК можуть також використовувати нечесні методи конкуренції або в результаті недалекоглядної інвестиційної політики уряду приймаючої країни ТНК забирають ринкову владу [1, с. 22-23], не дозволяють місцевим підприємствам налагодити процес навчання, що також вимагає фінансування. Таким чином, постають певні проблеми конкурентоспроможності держав-реципієнтів на ринку міжнародних інвестицій, особливо під час використання ПІІ у сфері новітніх технологій, що потребує створення механізму державної захисту інтересів вітчизняних виробників в процесі залучення іноземних інвестицій [10, с. 27,36; 11, с. 39-40].
» следующая страница »
1 2 3 45 6 7